"Суд", не зволікаючи, присудив полковника Петра Болбочана на кару смерті. Подиву гідна оперативність! Особливо вражає вона на тлі так і непокараних злочинів фаворита Симона Петлюри, майбутнього чекіста Омелька Волоха. Ні вбивство команданта Гайдамацького полку полковника Виноградіва, ні спроба самовільного роззброєння 1-го полку Січових стрільців, ні постійне ігнорування наказів Петлюри - ніщо не могло стати підставою для суду над людиною, яка своїми діями руйнувала останні острівці українського війська.

Вирок смерті Болбочану затвердили люди не безсторонні - наказний отаман Осецький та начальник штабу Василь Тютюнник вже давно перебували в конфлікті з Болбочаном. Їхні підписи скоріше нагадували зведення порахунків, аніж справедливе покарання.

Взнавши про вирок "суду", захвилювались запорожці. 15 червня вони звернулися до уряду Бориса Мартоса з "Постановою": "З біллю в серці та ненавистю до тих кіл, що руйнували Україну й досі продовжують цю руйнацію, ми... зазначаємо, що життя отамана Болбочана рахуємо під персональною відповідальністю членів уряду УНР... Отамана Болбочана ніхто не має права одірвати від нас..." [35].

Симон Петлюра, який у той час перебував на фронті, заспокоював козаків, кажучи, що Болбочан розстріляний не буде. "Я до того не допущу", - говорив він [36]. Симон Петлюра, справді, міг помилувати Петра Болбочана, але цим правом не скористався: на станції Дунаївці, як стверджував Мартос, Петлюра гостро поставив питання, "по якому праву я затримую розстріл Болбочана" [37].

Тим часом Болбочана вже двічі водили на розстріл. "Викопували яму, й екзекуційна чота стріляла в нього сліпими патронами" [38].

Нарешті злі ігри закінчились: у ніч на 29 червня 1919 року на станції Балин, що коло Кам'янця-Подільського, фатальний вирок, який свого часу винесли Болбочану більшовики й білогвардійці, вийшла виконувати півчота охорони Головного Отамана."На команду: "Вогонь!"' стрільці піднесли рушниці, але... випалу не сталося. Знову команда "Вогонь!" - знову підносяться рушниці, і знову - жодного пострілу. Стрільцям, видно, не піднімалася рука на того, кого вони знали як видатного українського патріота, видатного організатора Запорозького корпусу, Завойовника Криму! Тоді розлючений начальник охорони Чоботарьов... добув нагана і двічі вистрелив полковникові Болбочанові в голову... вхопив агонізуючого за комір, і "поволік, копаючи ногами, до ями" [39].

В'ячеслав Липинський, довідавшись про розстріл Петра Болбочана, просто розридався. "Факт розстрілу отамана Болбочана, - згодом писав він, - котрий для мене став безпосередньо причиною моєї відставки - це тільки вище видніше полум'я того процесу самоспалення, в якому згорає наша хата. Розстріл отамана Болбочана - це не дрібний епізод, як доводиться від декого чути. Не дрібний тому, що, при нашім страшнім убожестві на людей, кожна свідома, чесна одиниця на вагу золота важиться в нашім національнім бюджеті. Не дрібний тому, що Болбочан був одним із найвидатніших представників українців...

Від був одним із тих чесних, свого імені достойних офіцерів, котрі, вступивши до Української Армії і прилучившись до свідомого українства, творили оружну міць і підставу нашої Держави.

І цього лицаря, що, борючись із ворогом, пройшов всю Україну і... (прагнув) вернутися на фронт до своїх улюблених полків, цього одного з тих рідких дійсних українських патріотів розстріляли...

3а що? "За намір перевороту, організованого самостійниками та хліборобами-демократами", - прочитав я, очам своїм не вірячи, в урядовім "Огляді стратегічного і політичного становища на Україні" від 26 червня 1919 року. Але ж тоді чому розстріляли тільки Болбочана, чому до суду не притягнуті всі самостійники, всі хлібороби-демократи, чому після того... мене... члена Головної управи Хліборобсько-Демократичної партії, запрошують від імені уряду прибути для участи в розв'язанню важливих державних питань?..

Факт розстрілу отамана Болбочана розкриває найстрашнішу язву нашого національного організму, яка починає ятрити все більш на тлі... класової, політичної і партійної нетерпимості Уряду - язву національного розкладу...

Призначте ревізію процесу отамана Болбочана: реабілітуйте його добре, чесне ім'я" [40].

Досі Петра Болбочана офіційно не реабілітовано...

Та українські серця переповнені гордістю, що в нашій історії був Петро Болбочан. Вічна Йому слава!

-----------

Джерела:

[1] 4. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. - Нью-Йорк, 1956. - С. 13.

[2] Войнаренко О. До нової Полтави. - Нью-Йорк, 1955.

[3] Полуботківець. Циганська правда // Гомін України. - Торонто. - Ч. 24. - 1972. - 27 червня.

[4] Монкевич Б. Вказана праця. - С. 183 - 184.

[5] Сімянців В. Уразова // Вісті Комбатанта. - Нью-Йорк, 1965. - Ч. 2. - С. 39.

6. Михайлівський Т. Листопадова Грамота Гетьмана Павла, її необхідність та її правнича аналіза // Батьківщина. - Торонто. - Ч. 12. - 1975. 28 червня. Гирський Д. Дивні способи виправдування антидержавної політики. - Торонто, 1973.

7, 12. Винниченко В. Відродження нації. - Нью-Йорк, 1968. - Т. 3. - С. 158.

8, 39. Євтимович В. Полковник Петро Болбочан і його останні дні. - Українське козацтво. - Чикаго, 1976. - Ч. 1. - С. 11.

9, 10. Шемет С. Полковник Петро Болбочан // Хліборобська Україна. - Кн. 4. - 1922 - 1923.

11. Мірчук П. Українсько-московська війна (1917 - 1921). - Торонто, 1957.

12. Винниченко В. Вказана праця. - С. 145 - 146.

13. Стахів М. Друга совєтська республіка в Україні. - Нью-Йорк - Детройт - Скрентон, 1957.

14, 25, 36. Штендера Я. Засуджений до розстрілу. - Львів: Червона Калина, 1995 і там вказані джерела.

15, Мартос Б. Оскілко й