Реферат - Болбочан Петро Федорович
49

вільних козаків отамана Кривошлика та повстанців отамана Божка. 31 грудня махновці були скинуті в Дніпро в прямому сенсі цього слова. «Петлюрівцям» захоплено допомагали повсталі мешканці Катеринославу – трьох днів під більшовиками та махновцями, їм вистачило із горлом. Ця подія збурила не тільки більшовиків, але й Директорію. Більшовики скориставшись нагодою об’явили Україні війну. А Директорія була  розлючена тим, що про бій підполковник Самокіш повідомив не Київ а Болбочана, та й те по факту. Певно – пов’язуватися з демократами він не забажав, а в реакції Болбочана – не сумнівався. Винниченка й Петлюру охопив лютий жах. Під рукою Болбочана була найкраща частина армії УНР. Йому фактично підкорялися повстанські отамани. Його радо слухалися командири інших частин. Фактично – він командував найбільшою армією на теренах України. Пани-соціалісти миттю забули, що батьківщина в небезпеці. Всі їх думки були зайняті «збереженням демократії», себто – власних дуп.
 
Більшовики вже марширували по Харківщині та Чернігівщині. Полковник Болбочан повідомляв у Київ хід та мету їхнього наступу, номери частин, склад підрозділів. А в Києві цьому не вірили, відмовлялися об’явити війну більшовикам і вимагали від Болбочана «не допустити війни між братніми народами». Це була вже межа ідіотизму, ворог пер на Україну, а Чорним Запорожцям забороняли по ньому стріляти! Війну було об’явлено лише 16 січня, коли Запорізький корпус залишив Харків. Здогадаєтеся, кого звинуватила Директорія у втраті Харкова?
 
Нарешті здали нерви у керівників Української Демократичної Хліборобської партії – Д. Донцова та І. Міхновського. 5 січня вони провели таємну зустріч з «головним преторіанцем» Директорії, командувачем Корпусу Січових стрільців полковником Є. Коновальцем. Той висловився недвозначно: «З соціалістами держави не збудувати!» Було вирішено здійснити військовий переворот, усунути Директорію від влади, встановити військову диктатуру, та припинити демократичні цяцянки до кінця війни. Тобто вчинити саме так, як у той самий час чинила ще одна держава-немовля - Польща. Як у всі віки робили УСІ запорізькі отамани, за будь яких умов. Потрібна була лише узгодженість з командуванням фронтових частин. Міхновський виїхав до Болбочана.
 
Полковник Болбочан оцінював становище тверезо. Ситуація була скрутна, але не безнадійна. Більшовиків треба було втримати на Дніпрі, опанувавши переправи. Біля Києва на червоних чекали Січові стрільці Коновальця. Околиці Кременчука опанували Чорні Запорожці. Пертися через Катеринослав червоним було далеко й небезпечно, там на них чекали стрільці Самокіша та козаки Кривошлика. Фронт на північ надійно стерегли бійці полковника Оскілка. А на Антанту наганяли жаху веселі хлопці отамана Григор’єва. Більшовики мали зупинитися на Дніпрі. Решту зробили б зима та шаблі повстанців Божка, Бурлаки та Ангела на червоних тилах. Весною Болбочан гадав знову побачити Харків. Та цим планам здійснитися не судилося. 21 січня до Кременчука прибув Міхновський та провів коротку нараду із командиром Запорожців. А 22 січня штаб Запорізького корпуса оточили Червоні Гайдамаки отамана Волоха з наказом Петлюри заарештувати командувача, начальника штабу та начальника тилу Запорізького корпуса.
 
В умовах війни, Петро Федорович не ризикнув вчинити бійку українців з українцями. Старшини Запорізького корпусу дали заарештувати своїх командирів, але провели їх аж до Києва. Коли Петлюра почув про прибуття Болбочана в Київ він роз’ятрено вигукнув: "Що ви наробили?! Чого ви їх сюди привезли?!" Певно – доїхати Болбочан не мусив. Далі почався фарс впереміж з трагедією. Болбочан був посаджений під домашній арешт. Його ім’я бруднила та цькувала преса. А тим часом Петлюра заходився «демократизувати» Запорізький Корпус. На командування було посаджено червоного гайдамака Волоха – довірену особу Петлюри. І справа зайшлася. Дисципліна впала. Корпус зазнав шалених втрат. Найбільш талановитих командирів було репресовано як «гетьманців». І скоро Запорожці, які доти без жодних проблем стояли в космополітичному Харкові, відзначилися в Проскурівському погромі. Взірцевий корпус було перетворено на кілька гайдамацьких зграй. Свою єдину і головну перемогу Петлюра здобув над своїми ж солдатами та старшинами. В квітні Корпус Чорних запорожців був притиснутий до Румунського кордону і інтернований румунами.
 
Болбочан знаходився під арештом майже чотири місяці. Нарешті Петлюра знайшов привід для вироку і 28 червня 1919 року полковника армії УНР Петра Федоровича Болбочана було розстріляно. Українська армія того часу ледь відбивала атаки більшовиків по лінії Старокостянтинів – Проскурів – Кам’янець-Подільський. Арешт Петра Болбочана фактично зруйнував українське військо. Запорожців було свідомо гноблено. Впав бойовий дух в Січових стрільців. Відкололися від армії УНР повстанські загони. Отамани Зелений, Ангел, Бурлака та інші пішли у вільне плавання. "В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини" – писав до Києва авантюрист-антисеміт отаман Григор’єв. Здійснив невладний заколот і мусив рятуватися втечею генерал Оскілко. За Болбочана просили генерали Омелянович-Павленко, Тютюник, Греков, полковник Коновалець, старшини Запорожців. Але Петлюра лишався непоступливий: "Запорозький корпус хоче поставити нового монарха, нового Гетьмана... Поки я стою на чолі Республіки - не буде Болбочана на службі в Республіці!" Нічого не нагадує?
 
Петлюра тріумфував. Демократію (себто його особисту владу) – було врятовано. А замість гордовитих та норовливих наддніпрянців тепер він мав набагато краще, більш дисципліноване та

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16