Реферат
Життєвий і творчий шлях Олени Степанів
З ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ОЛЕНИ СТЕПАНІВ
У життєвому і творчому шляху Олени Степанів виділяється кілька часових відрізків. Кожен з них насичений подіями і пери-петіями, які розкривають непересічність особистості цієї мужньої, мудрої і красивої жінки. Однак усі вони об'єднані устремлінням до волі, борінням за кращу долю української нації, за її державу. Ми виділяємо у біографії О. Степанів такі періоди.
Перший - це дитинство і юність (1892-1912). Тоді вона закінчує початкову (виділову) школу, здобуває середню освіту і вчительський фах.
Другий (1912-1922). Юна О. Степанівна вступає на університетські студії у Львові, залучається до громадсько-політичної діяльності, стає до лав усусусів і опиняється у російському полоні. А далі -вояцтво у лавах Української Галицької Армії, закінчення Віденського університету і захист докторської дисертації.
Третій (1922-1939) - міжвоєнний. О. Степанів на викладацькій роботі (географія та історія) у Львові, активно співпрацює з Науковим товариством ім. Шевченка, стає референтом Ревізійного Союзу Українських Кооператив (РСУК).
Четвертий період охоплює важких десять років (1939-1949). Це період першої совєтської окупації Галичини, далі - нацистської окупації, "почесної" депортації до Києва, повернення до Львова і арешт.
П'ятий (1949-1956) - табірний період.
Шостий (1956-1963) - повернення з ҐУЛАҐу.
Надзвичайно складними були другий і четвертий періоди. У середині кожного була війна, а життєві події змінювалися калейдоскопічно. Для таких особистостей, як Олена Степанів, цей вир подій і перипетій лише гартував волю, наслідком чого були передусім творчі здобутки. Зазначимо, що четвертий період був науково найпродуктивнішим, незважаючи на війну, гоніння і переслідування.
Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 р. у священицькій родині. Батько о. Іван був парохом с Вишнівчик на Перемишлянщині,
мати Мшодора (з родини Кунцевичів1; повністю присвятила ссис вихованню та освіті двох дітей - Оленки і Ананія. Що праця батьків була недаремною, свідчить подальша біографія їхніх нащадків: Олена стала відомою українською вченою, героїнею національних визвольних змагань, Ананій вчився на юриста і впав смертю хоробрих, будучи вояком Української Галицької Армії.
Родина не була багатою, але й не бідною, як це часто можна почути2. Засобів на здобуття вищої освіти вистачало не лише для молодшої з дітей - Оленки. Освіту юриста у Львівському університеті отримував і старший син Ананій (народився у 1890 p.).
Життя малої Оленки мало чим відрізнялося від життя звичайної сільської дитини. Хіба що було більше книжок і часописів, у тому числі дитячих, в яких відкривався інший світ, часто казковий. Було більше обрядовості, бо батько (священик) мало не щодня був при своїй справі: Служба Божа, сповіді, хрестини, вінчання, причастя, похорони. І все це вбиралося у річний календарний цикл, де натура і духовний світ сплелися воєдино: від Різдва до Великодня, а далі до Івана Купала, Першої і Другої Пречистої і знову до Різдвяних свят -такий, здавалось би, вічний землекрутіж...
Початкову (тоді народну) школу Олена Степанівна закінчила у рідному селі Вишнівчик. За Австрії такі школи були майже у кожному сільському поселенні і більшість дітей шкільного віку у них навчалися. До гімназій поступали хлопці (дівочих, на жаль, не було3) і то переважно із заможних родин, у тому числі священицьких. Хоч священиків назвати заможними було б великим перебільшенням. Багато з них тягли поряд з церковною службою нелегку ношу галицького селянина.
Слід, проте, зазначити, що греко-католицький священик разом із учителем народної школи був у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. мало не єдиним представником інтелігенції, що лише зароджувалася. Був він і учителем (обов'язково викладав у школі основи релігії), був дуже часто лікарем і культуртрегером - просвітителем, поширювачем прогресивних способів у землеробстві і т.п. Наприклад, о. Іван Степанів був засновником у селі церковного братства (1885), філії страхового товариства "Дністер" (1892), читальні "Просвіти" (1903), церковної крамниці (1907) та ін.
Коли дівчині виповнилося десять років, батьки віддали її на навчання до дівочої приватної виділової школи Українського педагогічного товариства (УПТ) ім. Т. Шевченка в м. Львові. У ній вона склала вступний іспит і її зарахували до 1-го класу. Це було у 1902 р. Якраз починалося насичене світовими катастрофами (дві світові війни!), людиновбивче (ленінізм-сталінізм-гітлеризм!), технічно-вибухове і науково-революційне XX ctJ
Другий великий період - не так за кількістю років, як за калейдоскопом подій і змін у суспільстві та в біографії О. Степанів -почався її вступом до Львівського (тоді ім. Франца І) і закінчився здобуттям докторату у Віденському університеті. У проміжку 1912-1922 р. було українське Січове стрілецтво, участь у кровопролитних боях Першої світової війни, російський полон з далеким Ташкентом, "кругосвітнє" повернення на Батьківщину, участь у збройних силах Західно-Української Народної Республіки, пережиття поразки, виїзд
до Відня, навчання на філософському факультеті тамтешнього університету, одруження, захист докторату. І це усе за десять років.
Це була пасіонарна епоха українців. Нація творила своїх пасіона-ріїв - національну еліту. А в ній Альфами-Центаврами яскравіють жінки-пасіонарії. Згадаймо хоча б Жанну д'Арк у Франції, Марію Склодовську-Кюрі у Польщі, Софію Перовську у Росії. У цю зоряну плеяду увійшла у першій половині XX ст. українка Олена Степанів. Поруч з нею діяли дочки і сини молодої галицько-української інтелігенції, інтелектуали, сформовані європейськими, загальноукраїнськими і галицькими обставинами і викликами. Назвемо найвідоміших із них: Софія Галечко, Гандзя Дмитерко, Ольга Басараб та ін.
Олена слухала лекції істориків Михайла Грушевського, Степана Томашівського, географів Евґеніуша Ромера, Степана Рудницького та ін. Однак її вабила громадська
