робота, праця на благо рідного народу. Щойно у жовтні 1912 р. (а з 1 жовтня О. Степанів стала студенткою) закінчилася італійсько-грецька війна за Лівію, як тут же почалася нова війна на Балканах: Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія виришіли розбити Туреччину, точніше - Османську імперію. Студентська громада поділилася на дві групи: "одна бачила в балканських подіях можливість оружного австро-російського конфлікту і вірила, що українська молодь зможе поставити окрему мілітарну одиницю в ім'я боротьби за самостійну українську державу; друга, якої представниками були старші студенти, висказалася, що про справу української державности дається гарно балакати в каварні при чорній каві"'.
Студентство, отже, роз'єдналося. О. Степанів належить до першої групи. Вона і її товариші дотримуються думки, що необхідно посвятити всі свої сили на творення мілітарних і парамілі-тарних організацій, праці у "Січах", "Соколах", "Просвіті", у містах і селах.
Олена Степанів увійшла до виконавчого комітету, утвореного таємною нарадою жіночих організацій 14 грудня 1912 p., поряд з М. Бі-лецькою, К. Малицькою, О. Вергановською, О. Гаморак, О. Залізняк,О. Лучаківською, О. Охримовичевою, Е. Ясиницькою. Комітет видрукував брошуру "Жінка в давній Україні", в яку увійшли доповіді К. Малицької та О. Степанів, і розіслав її філіям "Жіночої громади" та гурткам УПТ. У брошурі зазначалася необхідність активної діяльності жіноцтва в усіх сферах, в яких "жіноча праця у воєнний час може принести найкращі плоди"; стояти на стороні Австрії у випадку її конфлікту з Росією доти, "як довго її інтереси згідні з інтересами українського народу і з його національним достоїнством", звернутися до політичних партій, "щоби в проектованій міжпартійній Національній Раді узгляднили також участь жіноцтва"1. Для виконання ухвали зборів було створено секції - санітарну, агітаційну, скарбову й інші, підпорядковані Комітету. (Зазначимо, що О. Степанів закінчила курси австрійського Червоного Хреста, де отримала теоретичні і практичні знання з військової хірургії, першої медичної допомоги і догляду за хворими.)
О. Степанів бере активну участь у різноманітних акціях галицького українства, коли Жіночий комітет оголосив відозву про збирання коштів на "Потреби України" (замінений з часом на "Невгасаючий фонд України"). Коли ж почалося творення парамі-літарної організації Січового стрілецтва (ще до війни під орудою К. Трильовського), О. Степанів у пластовому однострої з червоним хрестом на рамені ходить з подругами у приватні і громадські заклади й установи, збираючи датки на цю благородну справу. Коли у Львові і на периферії творилася і розширювалася парамілітарна організація "Українські Січові Стрільці" під керівництвом доктора права Володимира Старосольського, О. Степанів домагається прийняття у цю організацію жінок. І вона таки увійшла у Січове стрілецтво. Це сталося вже на початку 1914 р. Тоді було створено організацію "Січові Стрільці П", у які могли вступати не лише представники інтелігенції, але й ремісники і робітники, а також жінки. Жінки творили окрему чету (близько 33 особи при загальній кількості 300 стрільців). Були це студентки, семінаристки, реміснички. Комендантом чети стала Олена Степанівна. ІТак у житті героїні Першої світової війни Олени Степанівни стався великий перелом: дворічна ізоляція у далекому Ташкенті. Свої митарства у московській неволі О. Степанів описала у "Спогадах з російського полону"1. А повернулася з полону 17 серпня 1917р. через Петербург, Фінляндію і Швецію.
Щоб якось скрасити одноманітність перебування у полоні, О.Степанів багато читала. В офіцерській книгозбірні брала книги і часописи. Лектурою були праці Вайльда, Меттерлінка, Гамсуна, Зімля, Андреева, Купріна та ін. Крім того, вона вступила на курси з вивчення іноземних мов (французької та англійської), математики та німецької стенографії. Це не лише приносило користь спраглій до знань ще недавній студентці, але й помагало забувати злигодні напівголодного та холодного (саме насунулася морозна узбецька зима) існування. Та й час минав не так повільно.,->1 Через вісім з половиною місяців Олену Степанівну звільнили з лав УСС (16 травня 1918). Події розвивалися калейдоскопічно:*
28 жовтня 1917 р. Олена Степанівна була у складі офіцерської делегації на зустрічі з Митрополитом Андреем Шептицьким, що недавно повернувся з російського ув'язнення і провів богослужіння у Коші. У Росії вже відбувся комуністичний переворот;*
12січня 1918р. видано таємний наказ: "Нинішні збори офіцерів УСС під проводом ц[ісарського] і королівського] підполковника Костя Слюсарчука узнали повернувших з полону хорунжих Олену Степанів і Миколу Салдана оправданими, про що офіцерський збір повідомляємо";*
16 травня 1918р. Олену Степанівну звільнили з лав українських Січових стрільців. Вона пояснювала цей акт інтригами. Прикро. Можна лише уявити жаль, який опанував цю жертовну людину. Однак це її лише зайвий раз загартувало. Незабаром Галичина пережила Листопадовий зрив, створення Західно-Української Народної Республіки, Української Галицької Армії. І усюди у вирі цих доленосних подій була Олена Степанівна.
Першого листопада 1918р. відбувся Листопадовий зрив. Революційно налаштовані українські сили взяли владу і проголосили створення Західно-Української Народної Республіки. На руїнах Австро-Угорської імперії почалося будівництво нової української держави. Паралельно створювалися держави чехів і словаків, угорців, поляків та ін. У Галичині зіткнулися інтереси українців і поляків. Поляки не визнавали леґітимності нової української держави і розпочали проти неї війну.
З метою оборони ЗУНР почалося формування її військових формацій. їхнім ядром став легіон УСС. Так утворилась Українська Галицька Армія (УГА)1. Олена Степанів вступає в УГА. їй присвою-ють звання четаря (молодшого лейтенанта). Успіхи і поразки У ГА стають успіхами і невдачами самої Олени Степанів. На жаль, не маємо добрих матеріалів, які б характеризували перипетії в житті і діяльності О. Степанівни в