уперіод 1941-1944 р. під час німецької окупації О. Степанів працює за сумісництвом керівником Львівського міського Статистичного бюро. Крім якогось гроша (пфеніга), це давало вченому-географові ще й добротний цифровий матеріал для написання книги "Сучасний Львів".

У ці роки вона активно співпрацює з декількома часописами. Друкує статті передусім у журналі "Дорога", що був органом рідного їй відродженого "Пласту" (редактори Б. Гошовський, О. Шеперович, Ю. Старосольський). Журнал пропагував краєзнавство, мандрівництво і спорт. Саме до нього вона написала нариси "Дністровим шляхом" та "Крим: ключ Чорного моря". Були й інші публікації, зокрема цікава стаття "Мандруймо по рідному краю" (1943).1 Період 1944-1946 pp. був найпродуктивнішим у праці з економічної географії, демогеографії і геоурбаністики. О. Степанів тоді написала і частково опублікувала близько 20 статей. Частина з них - для газет ("Радянська Україна", "Правда України", "Вільна Україна") і журналів ("Радянський Львів" - пізніше "Жовтень", теперішній "Дзвін"); частина-для Львівського ОККПУ як доповідні записки (зазначимо, що філіал Інституту економіки, як і Львівський Інститут суспільних наук, був під постійним пресом обкому Компартії); частина-для внутрішніх потреб Інституту економіки у Києві. Серед праць цього періоду особливо виділяються ті, що стосуються характеристики Львова і перспектив його індустріалізації ("Львів" - коротка монографія, "Львівська промисловість напередодні Вітчизняної війни", "Проблеми індустріалізації Львова", "Львів - промислове місто України", "Положення Львова" та ін.). Було створено низку праць з проблем розвитку західноукраїнських областей ("Промисловість західноукраїнських областей", "Населення західноукраїнських областей...", "Організувати виробництво художньої кераміки" та ін.).

24 жовтня 1949 р. у Львові було вбито письменника-публіциста Ярослава Ґалана. Тепер є усі підстави стверджувати, що це справа рук МҐБ ("мавр зробив свою справу, мавр повинен відійти")- Це стало

новим поштовхом до масових репресій проти національно свідомої української інтелігенції. У жорна жорстокої совєтської машини безневинно потрапила Олена Степанів. ЗО грудня 1949 р. вона була арештована органами МҐБ (ордер на арешт виписаний і санкціонований прокурором Львівської області 29 грудня цього ж року).

Арешт, проведення слідства і суд (а по суті, судилище) Олени Степанів - це яскравий зразок нелюдського поводження совєтської репресивної системи з людиною.

Тут не хотілося б "воскрешати" хоч би коротко весь чекістський театр абсурду під назвою "Совєтська феміда". Майже 60-літній людині, жінці, зовсім невинній жертві МҐБ, слідчі і прокурор вимагали 25 років ВТТ (виправно-трудових таборів) за статтею "зрада батьківщині". ОСО ("Особое совещание") у Москві "змилосердилося" і присудило десять років. її кримінальна справа або "Дело № 8611" невелика - всього близько 200 сторінок. По ній проходить тільки два свідки, точніше лжесвідки, яких не викликали навіть на очну ставку.

Олені Степанів інкримінувалося три "провини": зберігання "националистической, профашистской литературы" (серед якої були "Слово о полку Ігоревім", "Повість минулих літ", "Галицько-Волин-ський літопис" та ін.); її діяльність "как кадровой националистки" і, зокрема, ділові зустрічі з командувачем УПА генералом Тарасом Чупринкою (Романом Шухевичем); публікація в оунівському жупн-алі антисовєтської статті "За правильний підхід".

("Табори були так звані спеціальні, широковідомі Мордовські -табірний пункт Молочниця. Була не людина, а номер: вибитий вапном номер на одязі ззаду на спині, внизу на спідниці, спереду на грудях та на шапці. Чотири номери. Олені Степанів було 58 років, її послали на найважчі роботи - копати, сушити, носити торф. Робота, яка згодом (відомо, що торф - канцерогенний чинник) фатально відбилася на її здоров'ї та приспішила смерть - уже на волі, після звільнення.

Коли дистрофія звалила Олену - бо допомоги, посилок ззовні не було цілком, а співв'язні рідко ділилися тим дріб'язком, який отримували самі з улюбленою Оленою. Отже, коли дистрофія доконувала, дали інвалідську категорію і мати дістала можливість працювати палітурницею. Я бачив Мордовські табори, був у Молочниці зразу після звільнення з Карагандинських таборів. Сумніше місце уявити важко: постійно хмари комарів, постійно смердючі

забагнені ліси довкола (зі стежки не можна звернути вбік, бо багно засмокче) - і на цьому фоні освітлена вночі зона з вишками і собаками. Зрештою, це відомо і повторювати не варто. Регулярне листування між нами встановилося лише в часи хрущовської відлиги, після ліквідації Берії, скасування спецтраборів (до цього дозволялося лише два листи на рік). Мама писала часто, тепло, добре. Щоб вбити час, займалася у вільні хвилини алгеброю і вищою математикою. Олена Степанів була багатогранною і дуже ерудованою людиною: три європейські мови, пробувала вивчати також східні - арабську, санскрит, захоплювалася філософією, викладала в гімназії, середніх школах, в університеті історію, географію - спеціально економічну, українську мову і літературу; ну, але все це вже інша тема. Є люди, що були з нею разом у таборах - не буду переповідати їх свідчень [...]. /

На початку 1963 року появилася важка і безнадійна хвороба. Шпиталі, раковий корпус. Відвідини тих, що приходять прощатися назавжди. Навіки.

11 липня 1963 року її не стало. Похорон був як на тамті нелегкі часи, величавий і нагадував маніфестацію. Зберігся любительський фільм про цей похорон."1 Так відійшла від нас українська легенда XX століття, щоб стати легендою навіки. Так закінчила земне існування героїня національно-визвольних змагань, щоб яскравою зорею освітлювати шлях усім борцям за її вимріяну мету - самостійну, незалежну Україну.

ОЛЕНА СТЕПАНІВ ЯК ВЧЕНИЙ-ГЕОГРАФ

Напрямки наукових студій. Більшість людей знають Олену Степанів як активну учасницю національно-визвольних змагань. У ліпшому випадку - також як професора географії та історії у гімназії