Сестер Василіянок. А те, що Олена Степанів - визначний український учений у галузі географічної науки, відомо обмеженому колу людей. Це знають і не усі географи, бо ще донедавна її ім'я не фігурувало в анналах історії нашої науки. За комуністичних часів про її наукову спадщину говорити було небезпечно, твори були або знищені, або заховані в спецфондах. Після 1990 р. ні до 100-річчя від народження О. Степанів, ні до її 110-ліття не зроблено глибокого аналізу географічної спадщини. Наша розвідка є фактично першою, у якій робиться спроба охопити єдиним поглядом внесок О. Степанів у географічну науку, зокрема у суспільну географію.
Науковий внесок О. Степанів можна зрозуміти й оцінити у контексті становлення і розвитку національної географічної, зокрема суспільно-географічної науки. Процес цього становлення був із зрозумілих причин дещо спізнений на фоні розвитку національних географічних шкіл країн і народів Європи. Однак він характеризувався прискореним розвитком, швидким освоєнням здобутків європейських, особливо німецької (і австрійської) географічних підходів і шкіл. Роль С. Рудницького, його фундаментальної праці "Нинішня географія" (1905) на початку становлення української антропогеографії незаперечна. А сам С. Рудницький був учителем географії у Львівському і Празькому університетах не лише О. Степанів, але й інших українських учених - В. Ґериновича, В. Ого-новського, І. Федіва, Г. Дрогомирецького, М. Дольницького, В. Баб'я-ка, М. Іваничука, В. Буцури та ін. Ця молода плеяда галицьких географів мала європейський вишкіл. Незважаючи на тс, що більшість її представників опинилися на еміграції у 20-30-х роках XX ст., вона високо пронесла прапор землезнавчої науки навіть після
того, як С Рудницький виїхав у 1926 р. до Харкова (тут він створив У 1927 р. Український науково-дослідний інститут географії і картографії, який був розгромлений у 1934 р. після арешту вченого).__)
' Аналіз наукового доробку О. Степанів дає можливість виділити окремі аспекти її дослідницької діяльності: українознавчий, краєзнавчий (реґіоналістичний), геоурбаністичний, демогеографічний, ресурснознавчий та ін.
Доктор Олена Степанів написала близько сотні наукових праць, більшість з яких - із суспільної географії. Зауважмо, що значна кількість наукових робіт з багатьох причин не були надруковані або були втрачені у совєтський період під час арештів і депортацій. Про них, їхній зміст і структуру, відповідність до наукових проблем часу можна судити лише посередньо: за рецензіями на них, за згадками, посиланнями на них самої О. Степанів чи інших авторів.
Аптропогеографія України. У міжвоєнні роки центральною проблемою географічних студій українських учених була проблема географії України. Цю проблему порушив і частково розв'язав ще перед Першою світовою війною фундатор української географії Степан Рудницький. Він не лише здійснив систематичні описи українських земель у межах національної території України, але й обґрунтував Україну як географічний феномен на фізичній карті Європи. Цей феномен, географічна окремість, територія, на погляд ученого, стали природним фундаментом формування української нації. А нація на своїй етнічній території повинна організувати національну державу. Своє геополітичне кредо С Рудницький визначив коротко: "ідеалом українців є вільна Україна в її етнографічних межах".
Це кредо сприйняли національно свідомі антропо- і економіко-географи. Вже з 1918-1921 pp. масово з'явилися книги з географії України в її етнографічних межах. Першими були книги докторів наук - Степана Рудницького, Валентина Садовського, Володимира Ґериновича, Мирона Дольницького. Своєрідним фіналом стало видання колективної праці за редакцією доктора географії, доцента Володимира Кубійовича "Географія українських й сумежних земель" (1938).
Коли Олена Степанів викладала у гімназії Сестер Василіянок f 1921-1935), тоді у середньошкільній українській освіті Галичини і у діаспорі користувалися підручниками С. Рудницького "Україна -наш рідний край". З кожним роком фактичний матеріал цієї книги старів і дедалі менше ураховував зміни, що сталися на демографічній та економічній карті України. А книга за редакцією В. Кубійовича не була підручником, а радше своєрідною енциклопедією географічних знань про Україну.
У цих умовах Олені Степанів, що багато років викладала географію України у гімназії, не залишалося нічого, як самій взятися за написання навчального посібника з цієї дисципліни. І вона частково це зробила у 1938 році. Як бачимо, тут повний часовий збіг з роком видання фундаментальної книги В. Кубійовича. Інших праць О. Степанів, які б охоплювали усю національну територію України, на жаль, не було.
І Цікаво визначає О. Степанів змістово фізико-географічне положення України: десь - ідучи за С. Рудницьким, десь - за В. Кубі-йовичем, а десь додає свої характеристики цієї позиційної риси наших земель. Вона називає п'ять особливостей цього положення: 1) на південному сході Європи; 2) на найкоротшому водному шляху Чорне море-Балтика; 3) над Чорним морем; 4) на вузьких вододілах між басейнами Чорного і Балтійського морів (Вісла-Дністер) і Азовського та Каспійського морів (Волга-Дон); 5) над чотирма найбільшими чорноморськими ріками - Дунаєм, Дніпром, Дністром і Доном.
Фізико-географічне положення українських земель, підкреслює О. Степанів, дуже корисне (вигідне). Бо дає можливість нашим землям мати добрі господарські взаємини не лише майже з цілою Європою, але й з Азією й іншими позаєвропейськими країнами.ГОтже, О. Степанів постулює двостепеневу ієрархічну реґіоналіза-цію України (область - район, округ). Великою мірою область - це не стільки природно-господарська зона (хоч тут вплив зональності природних ресурсів відчутний), скільки тип районів, що переважно територіально прилягають один до одного (але це правило не обов'язкове, бо де, наприклад, Полісся, а де верховини, які входять з Поліссям в одну область). Кожна область (район) - це інтегрально-господарський регіон. Наприклад, вказується, що у промисловій області, крім промислового