Реферат

на тему:

Олена Кульчицька

План

1. Ранні роки життя

2. Навчання на Батьківщині та закордоном

3. Вплив Олени Кульчицької на розвиток гравюри в Україні

4. Мистецька спадщина художниці

5. Останні роки життя

6. Значення Олени Кульчицької в розвитку образотворчого мистецтва в Україні в другій половині ХХ століття

Творчість Олени Кульчицької займає в українському мистецтві важливе місце. Вона є не лише першою жінкою-маляркою в Галичині, а й першим графіком на західноукраїнських землях: започаткувала мистецьку ілюстрацію й культурне оформлення книжки, а її офорти, акватинти, дереворити та лінорити були першими мистецькими творами в Галичині у цій техніці (Дзядик 416).

Олена Львівна Кульчицька належала до справжніх митців-енциклопедистів; яскраво й повнокровно виявила свої численні обдарування, зокрема у живописі, акварелі, всіх видах і техніках гравюри, килимарстві, художній кераміці, ковальстві, ювелірній справі, проектуванні архітектурного декору, емалі, етнографії Разом зі своїми сучасниками І.Трушем, О.Новаківським сприяла становленню і розвитку в Західній Україні самостійної національної мистецької школи (Дзядик 417).

Народилася Олена Кульчицька у мальовничому містечку Бережани (тепер Тернопільська область), в сім'ї юриста. Любити природу, розкривати таємниці її краси, пізнавати світ допитливу дівчину вчив батько - людина, яка володіла неабиякою ерудицією, тонким естетичним смаком (Лабінський 208).

Про старшого брата Володимира згадує рідко, лише зазначає, що мати ”більше любила сина”. Зате були дуже дружніми із старшою на 2 роки сестрою Ольгою. Олена зробила кілька десятків її портретів. Навіть долі їхні були схожими — обидві не вийшли заміж, викладали дівчатам у школі: Ольга — ручну працю, Олена — рисунок. ”Мама була дуже працьовита й вимагала, щоб ми вміли працювати, — згадувала художниця. — Ми з сестрою Ольгою повинні були самі ляльок одягати. Батько дістав нам ”Журнал мод і крою”. Тому наші ляльки мали різні ”модні” строї, включно до українського і японського”. Оленка не любила стригтися. Щоб донька не плакала, мати дарувала їй якусь забавку: ”Стриження було мені дуже прикре, бо сусідські діти кликали ”хлопчик пана начальника”, — пояснює вона в щоденнику (Лабінський 209).

Дитинство закінчилося, коли її віддали до школи при монастирі Сакраменток у Львові. Із туги за рідними дівчинка починає малювати. 1902-го вона вступає до приватної художньої студії. Після її закінчення можна було вступати до Школи прикладного та декоративного мистецтва у Відні — єдиного тоді вищого закладу в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат. Перед вступом сестри кинули жереб: кому продовжувати навчання. Доля всміхнулася молодшій.

У травні 1908-го Олена ”з добрим успіхом” склала іспити. Удвох із сестрою вони їдуть у подорож музеями Європи: Мюнхена, Страсбурга, Парижа, Лондона, Женеви. Повернувшися до Львова, де тепер оселилися батьки, Олена виставила 50 картин, створених за час навчання у Відні. Художник Іван Труш написав у газетній рецензії: ”Для української штуки (мистецтва. — ”ГПУ”) прибула нова поважна сила” (Кутиський 91).

За настановою батька ”жити з власної праці” вона йде вчителювати. Спочатку до ліцею, а через рік переводиться до Перемишля (тепер у Польщі), у державну вчительську семінарію. Напередодні Різдва 1909 року помирає батько, Лев Кульчицький. Мати та сестра переїздять до Олени. Вона стає головним годувальником: пенсія матері й зарплата сестри надто маленькі. Кульчицька постійно зайнята в школі, час на малювання має лише в неділю. Досхочу малює тільки влітку, в Карпатах. Oлені судилося стати художницею. Щаслива обраниця мистецької долі, вона одразу з тріумфом увійшла в світ високого мистецтва. Була першою в Галичині жінкою, котра здобула фахову мистецьку освіту (закінчила Віденську художньо-промислову школу; 1908), а згодом стала першою жінкою-художником, яка зрівнялася з видатними митцями-чоловіками, а деяких навіть перевершила. Художниця поставила перед собою чітку мету: зробити якнайбільше у тих царинах, в яких у силу нелегких історичних обставин українське мистецтво мало найменше здобутків (Кутиський 91).

Олена Кульчицька була веселою й відкритою жінкою. Як так сталося, що вона все життя була сама? У щоденнику малярка зізнається, як у дитинстві закохалася у військового, якого за кольором мундира назвала Незабудкою. А її студент Мар’ян Магдибура згадує, як під час етюдів у Карпатах Кульчицька довго вмовляла гуцульського парубка-красеня вдягнути святковий стрій і попозувати. Той погодився, але в лісі — щоб сусіди не сміялися. Доки він перевдягався, Олена Львівна раптом скочила на його коня. Той став дибки, почав гарцювати. Усі дуже злякалися, а наїзниця лише сміялася. Чи не хотіла вона привернути до себе увагу хлопця? У Львові пліткували, що Олена Кульчицька живе з одним скульптором, який так її кохає, що служить за домогосподарку. Після її смерті він нібито створив у її квартирі музей. ”Хотіла б я, коли помру, — мріяла художниця, — щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду” (Кутиський 93).

Саме з ім'ям Олени Кульчицької пов'язане відродження гравюри в Західній Україні після понад сторічної перерви. До тонкощів оволодівши майстерністю різних графічних технік: деревориту і ліногравюри (чорно-білої та кольорової), офорта, акватинти, вона з першого ж свого дебюту на виставці у Львові (1909) здобула загальне визнання. Її гравюри захоплюють лаконізмом і простотою, багатством, емоційністю художнього вислову, глибиною задуму та змісту, гострою політичною спрямованістю, актуальністю тематики. Народне життя в минулому та сучасному художниця широко відбила у циклах гравюр: "Страхіття війни" (1915-1916), "Історія княжих часів" (1918), "Портрети українських письменників" (1920), "Лихоліття українського народу" (1930), "Народна архітектура" (1931), "Славні