Реферат

Микола Ожеван

Фронти й тили великих інформаційних війн

У недорозвиненості інформаційної сфери криється вкрай серйозна небезпека підриву національної безпеки нашої країни. І перестануть журналістські пера бути іграшкою для маніпуляцій та розпалювання інформаційних війн?!

Микола Ожеван

Фронти й тили великих інформаційних війн

[Журнал "Підприємництво в Україні" № 4-5/2001]

У недорозвиненості інформаційної сфери криється вкрай серйозна небезпека підриву національної безпеки нашої країни. І перестануть журналістські пера бути іграшкою для маніпуляцій та розпалювання інформаційних війн?!

Інформаційне суспільство, до якого, принаймні, декларативно, але так палко прагне увійти Україна, має глобальний характер. І він полягає насамперед у про-суванні до глобальної “інтелектуальної економіки”, в системі якої нівелюватимуться всі географічні межі ринків збуту. Натомість з’являтимуться розподілені мережеві трудові ресурси, кардинально зблизяться виробництво й споживання, зростатимуть роль та значимість транснаціональних компаній, загостриться боротьба за обмежені сировинні ресурси і за такий специфічний ресурс як людські мізки або людський капітал.

Вторинний ринок інформації: велетень на карликових ногах

На Заході з’явився новий фах - “хіт-хантер” (“мисливець за людьми”). Йдеться про активне імпортування з-за кордону спеціалістів з програмування. Розвивається й ринок так званого офшорного програмування, на якому минулого року Індія, до речі, заробила 4 млрд. доларів.

В інформаційному суспільстві неодмінно з’являтимуться нові нетрадиційні ринки інтелектуального споживання. А це означає, що більша частина “доданої вартості” концентруватиметься саме у сфері “м’яких технологій”. Звісно, це призведе до докорінних зрушень у суспільному житті. Адже, щоб забезпечити лише 1% економічного зростання, Україні вже сьогодні потрібно на 3% зміцнити свою індустрію телекомунікацій. Отже, у розвиток цієї галузі упродовж найближчих п’яти років слід буде вкласти щонайменше 5-7 млрд. доларів.

Не розв’язавши цих інфаструктурних проблем, годі сподіватися на стійке економічне зростання. Тим часом, покладатися в цьому, очевидно, можна лише на іноземного інвестора, бо кошти, які вкладає держава, просто неспівмірні з необхідними потребами. Упродовж 1998-99 років було повністю відсутнє бюджетне фінансування Національної програми інформатизації. Упродовж 2000 р. на це було виділено 5 млн. грн., а у 2001 р. - 8 млн. грн. Тобто ми вкладаємо на державному рівні в інформаційну сферу лише одну тисячну частину від належного.

Як відомо, українські мас-медіа використовують переважно інформацію не оригінального походження, а запозичену з іноземних, переважно російських джерел. Замість того, щоб пропонувати ближнім і далеким сусідам свою власну. Тут не обійтися лише нарощенням кількості інформаційних агенцій та їхніх представництв у різних куточках світу. Слід навчитися працювати за законами світового ринку інформації:

- інформація мусить бути вірогідною, оригінальною, ексклюзивною;

- її слід “запакувати” за звичними для зарубіжного споживача стандартами і подати в технологічно придатному вигляді;

- вона має бути адекватно і якісно перекладена іноземними мовами;

- іноземний споживач має довіряти українським Інформаційним джерелам і на основі такої інформації приймати свої рішення.

На жаль, цього ще й досі немає. І це вкрай негативно впливає на міжнародний імідж України, яку на Заході за інерцією все ще сприймають як "ту ж саму Росію, але більш зіпсовану". Так званий касетний скандал, до речі, ще більше посилив цю хибну переконаність західної громадськості. Що й казати, навіть на внутрішньому інформаційному ринку ми часто віддаємо перевагу інформації, здобутій із зовнішніх джерел, адже свої внутрішні підкидають нам не стільки інформацію, скільки дезінформацію. Тож доводиться постійно витрачати енергію на те, щоб відокремлювати зерно від полови. Але природа інформаційного простору така, що він ніколи не буває порожнім. Там, де не дотягують національні виробники інформаційного продукту, замість них допрацьовують іноземні. І було б наївно гадати, що вони завжди працюють лише на користь наших національних інтересів.

Суб’єкти інформаційного простору: засилля інформації ненаціонального походження

Державні ЗМІ через низьку якість пропонованого ними продукту дедалі більше втрачають свою популярність. Тож близько 80% ефірного часу телерадіотрансляцій вже заповнено продуктом неукраїнського походження. Кабельними мережами поширюються сигнали провідних російських телекомпаній (ОРТ, РТР, НТВ), програми яких часто-густо мають виразно антиукраїнську (в ліпшому разі - неукраїнську) спрямованість.

За соціологічними даними, серед українських телеканалів кияни віддають перевагу “Інтеру” (82%) й “1+1” (77%). Високим є також рейтинг “Нового каналу” (49%), що навіть перевищує рейтинги російських РТР та НТВ. 3 програм новин популярними є “Подробности-Время” на “Інтері” і ТСН на каналі “1+1”. А от респондентів, які віддавали перевагу “Вікнам” на СТБ, виявилося стільки, скільки й прихильників “Сегодня” на НТВ або “Вестей” на РТР. Найнижчі за рейтингом позиції офіційного каналу УТ-І (40%) та загально-міського ТЕТ (26%). Ті самі канали мають і найнижні рівні довіри. Зменшилася популярність державних радіостанцій за винятком офіційної першої програми українського радіо, яка збирає більшу аудиторію, ніж інші довгохвильові радіостанції. Їхній невисокий рейтинг коливається в межах 1-3%. Головна причина такого стану - застаріла концепція радіоканалів, які не витримують конкуренції з комерційними РМ-станціями музичних форматів. При цьому не слід забувати, що для РМ-аудиторії, переважну частину якої складає молодь, інформаційні блоки цих станцій є головним джерелом новин.

Російські бізнес-структури активно скуповують акції провідних українських телеканалів: 82% акцій СТБ контролюється “Лукойлом”, 30% "Інтеру" належить ОРТ. Російськими власниками контролюється телекомпанія "НАРТ". Значна частина власності “Нового каналу” належить російській “Альфа-групі”. "1+1" контролюється американською фірмою СМЕ (Р.Лаудер). Іноземні ком-панії контролюють близько 80% рекламного ринку в інформаційному просторі України. До того ж український медіапростір активно “обстрілюється” як з територій суміжних держав, так і з використанням супутникового мовлення. У західному регіоні України активно діють польські ("ТV-РоІопіа", RFM