підтримки тієї частини православної шляхти й духовенства, яка, вірогідно, була ознайомлена з намірами святого й програмою виведення Української Православної Церкви з того становища, в якому вона перебувала після Берестейської унії й невизнання її польським урядом. Найсуттєвішу підтримку він. отримав від свого духовного наставника митрополита Иова (Борецького). Величезною заслугою святого було те, що він добився від новообраного короля Речі Посполитої Владислава IV легалізації УПЦ, яка формально перебувала поза законом з часів прийняття частиною її владик Берестейської унії в 1596 р. В результаті вальний сейм Речі Посполитої прийняв «Пункти заспокоєння народу руського» (1632). За цими «Пунктами» українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейського собору права й надавалася легальна можливість обирати свою ієрархію, визнану й затверджену урядом (Крип'якевич 224).
Висока церковна посада була щаблем, за допомогою якого святий здійснював в Україні свою церковну й культурну діяльність. Розуміючи, що в умовах бездержавності українського народу, дискримінації православ`я і православних з боку панівних кіл Речі Посполитої й католицької Церкви, УПЦ опинилася у стані кризи, він зайнявся реформуванням Церкви. Внаслідок його енергійних заходів Українська Православна Церква зміцнилася організаційно, посилилася внутрішньоцерковна дисципліна, значно зріс рівень освіти православного духовенства. Це дало УПЦ силу вистояти під тиском ворожих їй сил, мало вагомий вплив на зміцнення національної свідомості українців й піднесення їх суспільного й державного життя. У цій діяльності святий спирався на досвід своїх попередників — князя Костянтина II Івановича Острозького, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, митрополита Иова (Борецького), архімандрита Єлисея (Плетенецького) й інших діячів культурно-національного руху в Україні, причому відкинув непослідовність декотрих з них, хитання між католицтвом й московською ортодоксією, зумів рішуче здолати побоювання впливів європейської культури. Саме він палко сприйняв давню ідею українських православних про створення Київського Патріярхату. Вся його діяльність була спрямована на посилення УПЦ й поступове здобуття нею афтокефалії (Біднов 27).
Як зазначав Михайло Грушевський, св. Петро Могила “зумів вибрати перспективу розвитку народу й країни”. Засобом до здійснення своїх намірів він обрав найперше освіту. Ще коли був архімандритом, він заснував у приміщеннях лікарняного монастиря Києво-Печерської лаври так звану Лаврську школу, або Гімназіум (Біднов 29)
Професорами і своїми помічниками св. Петро (Могила) запросив Ісайю (Трофимовича-Козловського) й Сильвестра (Косова). Перший став ректором, другий — префектом Лаврської школи. Підписуючи з ними угоду 15.06.1630 у Львівській Братській Успенській церкві, святий виклав своє бачення головних засад навчання молоді — побожність, традиції й вільні науки — й дотримувався їх все життя. Йов (Борецький) в передсмертній духівниці, виконавцем якої призначив св. Петра (Могилу), заповів йому продовжувати духовні й освітні справи, зокрема непорушно тримати школу на території Київського братства (Мирончук 104).
Ще 11.03.1631, на дев`ятий день після смерті свого духовного наставника Йова (Борецького), святий вступив у Київське братство. 01.12.1631 він підписав з ним «Акт», за яким його було визнано «старшим братом, довічним охоронцем й наставником» об`єднаних шкіл. Угоду підписали також поважні світські та духовні особи: єпископ Луцький та Острозький Ісаакій (Борискевич), єпископ Туровський та Пинський Авраамій (Лецида-Стагонський), представники шляхти О.Виговський та Ф.Виговський, міщан — Філон Стри-биль, Теодор Сущанський-Проскура й ін. Підтримка була дана також Львівським, Луцьким, Вінницьким, Кременецьким, Віленським братствами, з якими підтримувалися тісні зв`язки (Мирончук 106).
Об`єднані школи — тепер Київський братський колегіум, згодом Києво-Могилянський Колегіум, Києво-Могилянська Академія (з 1658 р.) — почали діяти з 01.09.1632. Основу навчання складали прийняті в школах і університетах Європи «сім вільних наук». Для забезпечення високого рівня навчання св. Петро (Могила) на власні кошти навчав у зарубіжних університетах майбутніх професорів (майбутній архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій (Гізель), Софроній (Почаський), І. Оксенович-Старушич, Л. Бронкевич й ін.). Утримував Колегіум матеріально: «...на кошт мого родинного майна... я постачав, постачаю і дуже бажаю постачати за допомогою небесною до кінця мого життя школу книгами, учителями, засобами до утримання бідних студентів...», збудував нове шкільне приміщення (спершу учнів розміщував, ймовірно, в будинку Гальшки (Єлизавети) Гулевичівни з церквою свв. Бориса й Гліба (пізніше — Трапезна, або Святодухівська), першу бурсу, відписав на Колегіум лаврські вотчини Вишеньки й Гнідин, власний хутір Позняківщину, за королівським привілеєм провів на територію закладу водогін (1635) (Мирончук 107).
Колегіум в бутність митрополитом св. Петра (Могили), продовжуючи традиції братської школи, став національною всестановою вищою школою. Тут формувалася нова високоосвічена, національно свідома, шляхетна українська інтелектуальна верства, яка сприяла відродженню України і поверненню її в коло вільних держав. «Могилянська Академія стала тим, чим вона була, тільки завдяки тому, що її засновник був людиною багатьох світів», багатьох мов і культур (Ігор Шевченко) (Біднов 32).
Святий дбав про поширення освіти шляхом заснування т. зв. «училищних колоній Києво-Моги-лянської Академії» — колегіумів: 1636 р. — в Кременці, 1638 р. — у Вінниці, 1639 р. — в Гощі, 1640 р. — у Більську і Яссах, 1646 р. — у Тирговіште (Біднов 33).
Складаючи «Антологію... в пользу студентов и всіх благочестивих любомолитвених» (1636), святитель значну частину її присвятив принципам виховання молоді. Розробив концепцію філософії серця, яка мала неабиякий вплив на його вихованців. Послідовниками її були такі вихованці КМА, як св. Димитрій Ростовський (Туптало), Паїсій (Величковський), С.Гамалія, Г.Сковорода і надалі — Памфил Юркевич. Велике значення у справі виховання молоді святитель надавав українській (руській) мові. її студенти вивчали, нею призвичаювалися до знань, писали твори (як “Євхарістеріон, албо вдячність... Петру Могилі”) (Біднов 34).
Сам митрополит послуговувався переважно українською