Великої ваги Могила надавав друкарству. Митрополит Іларіон (Огієнко) зазначав: «...Могилян-ська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці». За його часів з Лаврської друкарні вийшли «Служебник» (1629, 1639), «Номоканон си ест за-коноправилник» (1629), «Анфологіон» (1636), «Євангеліє учительне» (1637), «Тріодіон» (1640), «Краткий Катехізис» (1645), також польськомов- і — «Mnemozyne slawy» (1633), «Exegesis» (1635), «Paterikon» (1635), «Teraturhima» (1638), «Litos albo kamien» (1644), «Требник» (1646) й ін. Святий заснував друкарні також у Валахії (Довге Поле, або Кимполунг у монастирі, 1635), Говора (1637), у Молдові (Ясси, 1641) (Мирончук 109).

Як православний пастир, згодом і святитель, св. Петро (Могила) дбав про піднесення УПІД, зміцнення її авторитету й довіри серед народу, а також про повернення їй гідного місця серед церков інших світових держав. Насамперед, подбав про унормування її правового становища, покращання матеріяльного стану церков й монастирів, поліпшення дисципліни й моралі серед священства й піднесення значення УПЦ як вогнища освіти й науки. Він зайняв рішучу позицію щодо повернення православних церков і майна, відібраних уніатами, у Києві, Луцьку, на Холмщині. Водночас постійно розсилав грамоти православним, закликаючи їх до стійкості при захисті батьківської віри. З цією метою створив спеціяльну молитву «Парафимія» (1634). Відібрані храми відбудовувалися. У Києві — це Св. Софія, церкви Десятинна, Василівська (Трьохсвятительська), Спаса на Берестові, Михайлівська Видубицького монастиря, Успенська (Києво-Печерська лавра). їх реставрували, оздоблювали іконами. Водночас провадили археологічні розкопки, зокрема на території Десятинної церкви (Мирончук 110).

Святий запровадив сувору дисципліну серед ченців і священиків, вимагав неухильного дотримання православних моральних принципів, запровадив консисторію, завданням якої було слідство і суд над духовенством. Він сам давав добрий приклад всім своїм святим життям. Історичні джерела фіксують навіть чудеса, які творив святитель під час свого служіння Господу на митрополичому престолі... (Біднов 39)

Високовчені пастирі, в першу чергу, ті, що закінчували Колегіум, поповнювали число служителів Церкви, ставали відомими богословами: Ісайя (Трофимович-Козловський), Софроній (Почаський), Сильвестр (Косів), Иосиф (Кононович-Гор-бацький), Іннокентій (Гізель) та ін. Важливим чинником духовного відродження та єднання українського народу святий вважав українізацію богослужіння. Згідно з Святим Письмом, мова кожного народу — то дар Божий, й виголошення літургічного чину чужою мовою є збиткуванням над віруючими. Святий Петро (Могила) був автором цінних богослужбових книг («Служебник», «Требник» та ін.), причому він писав і світські книги («Літописець»). Значна частина його книг, призначених для богослужіння, містить так багато українських слів, що дає підставу дослідникам вважати їх написаними українською мовою. Служби й проповіді, що відправлялись українською мовою, збирали багато віруючих, українське православ`я наповнилося громадсько-політичним змістом. Визнаючи спільність Православної віри українців (русинів) з росіянами (московитами), святий не ототожнював її з політичним союзом Руси-України з Московською державою або з залежністю УПЦ від Московського Патріярхату. Так діяли і послідовники святого — київські митрополити Сильвестр (Ко-сів), Дионісій (Балабан), Иосиф (Нелюбович-Тукальський), архімандрити Києво-Печерської лаври Иосиф (Тризна), Інокентій (Гізель) та інші владики й священики (Мирончук 111).

Святий митрополит упорядкував Устав церкви й уніфікував обрядовість. 1629 р. він перевидав у Львові «Номоканон» («Кормчу») з розгорнутою власною передмовою, того самого року — «Літургіон». Ці праці слугували осмисленню Канону, літургії, православної догматики й сприяли наближенню її до народу, отже були націотворчим чинником (Біднов 39).

Капітальним твором православної віри став твір св. Петра (Могили) та Ісайї (Трофимовича-Козловського) «Православне сповідання віри» («Катехізис»), схвалений на Київському соборі (1640), згодом — на Помісному Соборі в Яссах (1642) і затверджений чотирма Вселенськими Патріярхами: Партенієм Константинопольським, Йоаникієм Олександрійським, Макарієм Антіохійським, Паїсієм Єрусалимським 11.03.1643. Цей твір став основою віровчення для всього православного світу. Один з примірників зберігається у Паризькій національній бібліотеці. 1645 р. святитель видав «Катехізис» польською та українською мовами («Малий Катехізис»), який 1662 р. виданий грецькою мовою в Голландії, 1691 р. — румунською мовою в Румунії, 1696 р. — церковнослов`янською мовою у Москві. Протягом XVII-XVIII ст. у світі здійснено 25 його видань (Біднов 40).

16.12.1646 з Лаврської друкарні вийшов твір святого «Ехологіон, альбо Молитвослов, или Требник», відомий більше під назвою «Великий Требник Петра Могили», або «Требник». Має він 1760 сторінок великого формату, прикрашений гравюрами майстра Іллі. У ньому викладені молитви й обряди, даються літургічні й канонічні пояснення. Він поширився у всіх слов`янських крашах і в Молдові, лежить в основі сучасних православних требників. З огляду на історичне значення цього твору, він був нещодавно перевиданий в Україні Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України. І «Катехізис», і «Требник», як вважають дослідники, були спільною працею вчених, натхненником яких був святий митрополит. До таких творів належать і «Litos albo kamien z procy prawdy cerkwie swietey prawoslawney Ruskiey...» (К., 1644), який поєднував у собі і літургічну цінність, й захищав УПЦ від апологетів католицької (римокатолицької й греко-католицької) Церкви (Мирончук 112).

Отже, стараннями святителя і його сподвижників занепад УПЦ було припинено. Вона подолала кризу й почала відроджуватися. Досягнення у підготовці національної еліти, зміцненні церковної