дисципліни й ієрархії, на думку святого, повинні були слугувати згуртуванню українського суспільства, а відтак — виведенню України з-під влади Польщі й відтворенню її державності. Як зазначав німецький вчений Е. Вінтер, “бувши людиною західної орієнтації, він схилявся до співробітництва з Польщею. Але права українського народу та його духовне й культурне самоврядування охороняв пильно” (Мирончук 113).
22.12.1646 святитель склав духівницю: «Оскільки нічого певнішого над смерть людині нема, а година в Божих таємницях Самого Бога перебуває... учиняю короткий волі моєї... останній заповіт». Як істинний син Православної Церкви, святий Петро Могила підводить підсумки своєї діяльності й дає настанову на наступні часи. Не обминув увагою він і київські монастирі — Печерський з церквою Спаса на Берестові, Софіївський, Богоявленський, Видубицький, св. Феодосія, а також Мгарський, Густинський, Крехівський. Але найбільшу приязнь і любов виявляє до Колегіуму, який був відомий уже всьому світові як Києво-Могилянський. Святий закріпив за Колегіумом лаврські села Гнідин, Вишеньки, заповів власні вотчини: хутір Позняківщина, села Пологи, Мухоїди, Опачичі та ін., будинки й дворові місця, 81 тис. злотих, родинний срібний посуд, митрополичий одяг й митру, прикрашені родинними коштовностями, свій срібний хрест, сакос і — найбільшу свою цінність — бібліотеку (2131 книгу). Він “слізно” просить берегти його дітище, “Collegium unicum pignus meum” (єдину свою запоруку посейбічного життя) “chcec przy naywyzszey opatrznosci Bozskiey па potomne czasy realisatum ostawic” (Мирончук 114).
Помер святий о четвертій годині в ніч на 01.01.1647, а 19.03.1647 «з великим собором народу християнського, отправивши звичайную вельце знатную церемонію, похований у церкві Успенія Богородиці» Києво-Печерської лаври в лівому крилосі між двома стовпами, як заповідав. Прощальну промову «Поновлений жаль» виголосив студент Києво-Могилянського Колегіуму Й. Кали-мон. Мощі святого були знищені під час варварських археологічних розкопок у 60-х роках XX ст. Вихованець «Могилянки» гетьман Іван Виговський втілив у життя його мрію: за Гадяцьким договором (1658) Колегіум отримав офіційно права вищого навчального закладу і з ім`ям Києво-Могилянська Академія увійшов в історію. Національний університет «Києво-Могилянська Академія», відновлений 1992 p., є гідним пам`ятником великому митрополитові. 12 грудня 1996 р. у 400-ту річницю народження митрополита Петра (Могили) його на Соборі УПЦ Київського Патріярхату, також на Соборі Румунської Православної Церкви було прилучено до лику святих й включено його ім`я до диптихів усіх 15 канонічних Автокефальних Православних Церков для загальноправославного вшанування. Було канонізовано святого Петра (Могилу) і в УПЦ Московського Патріярхату, однак тільки як місцевошанованого святого. Син молдавського та українського народів святий Петро (Могила) є найславетнішим діячем Української Православної Церкви (Мирончук 115).
Список Літератури
1. Крип'якевич І. П. Історія України. 2-е видання. Львів: 1991. 318 ст.
2. Біднов Василь. Школа й освіта на Україні . Україна і культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Київ: Либідь, 1993.
3. Мирончук В. Д. , Ігошкін Г. С. Історія України. 2-ге видання. Київ: Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), 328 ст.