Реферат

Ярослав Мудрий

У налагодженні зовнішніх зв’язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 рр. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював черв енські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв.

1036 року Ярослав завдав нищівного удару кочівникам печенігам, які з’явилися біля Києва.

1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі анти візантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах).

Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою – дочкою шведського короля; його донька Єлизавета одружилася з Гарольдом Сміливим, норвезьким королевичем; Анна - з французьким королем Генріхом І; Анастасія – з угорським королем Андрієм. Династичні шлюби Ярославових синів зміцнили союзи Руської держави з німецькими князівствами. Тому не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи».

Після смерті Мстислава 1036р. Ярослав остаточно об’єднав Русь. За свого князювання він ужив рішучих заходів для захисту Київської Русі. У 1030-1031рр. відвоював захоплені польщею червенські міста в Забужжі. Внаслідок походів на північ 1030-1040рр. приєднав до Русі фінські племена чуді, завоював місто Юріїв (Тарту) над Чудським озером. У 1036 р. Ярослав завдав нищівного удару печенігам, простягнувши свої володіння від Балтійського моря до Чорного, від басейну Оки до Карпат.

Але головним напрямком зовніньої політики був південний, чому сприяли дружні відносини з Візантією.

Однак у 1043р. спалахнула русько-візантійська війна, спричинена зміною курсу нового імператора Константина ІХ Мономаха, що допускав недружнє відношення до руських купців, у тому ж році відбувся останній, зокрема невдалий похід на Константинополь, що стало важливою віхою в історії – як остання спроба київських князів вирішувати спірні питання з Візантією за допомогою сили. Підписана в 1046р. русько-візантійська угода була незабаром скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Константина ІХ Марією.

З того часу в зовнішню політику Ярослава ввійшла практика скріплювати політичні угоди династичними шлюбами, що були ніби їх гарантами. Так європейські принцеси стали дружинами трьох його синів, королі Франції-Генріх І, Угорщини- Андрій, та Норвегії- Гаральд Сміливий мали за честь взяти в жінки його дочок Анну, Анастасію та Єлизавету.

Активні дипломатичні відносини мала Русь з Германською імперією, обмінюючись посольствами в часи воєнних дій 1030-1031 і 1040-1043рр. Сторони вважали що їх відносини будуть взаємовигідні - Русь прагнула мати союзника в боротьбі проти Візантії, Германія в особі Генріха ІІІ хотіла скористатися військовою підтримкою Русі в зовнішньо-політичних акціях.

У роки правління князя Київська Русь підтримувала тісні контакти з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами, а з деякими з них, Францією, Норвегією, Польщею та Угорщиною, відносини було зміцнено династичними шлюбами, які самі по собі становили одну з граней тогочасної дипломатії й політики. Сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Олафа; дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Гаральдом Суворим, друга дочка, Анна, — з французьким королем Генріхом, третя, Анастасія, — з угорським королем Андрашем I.

У 1043 році польський король Казимир одружується з сестрою Ярослава Марією. Усі ці династичні зв’язки вели, безумовно, до зростання становища великого князя київського, до збільшення його авторитету й міжнародної поваги. Київський двір за Ярослава став притулком, де шукали пристановища й захисту члени різних європейських династій, заскочені різними пригодами тогочасного бурхливого й сповненого небезпеки життя. Приміром, норвезький король Олаф, втративши престол, віднятий у нього датським королем Канутом Великим, знаходить притулок разом із сином у Києві. Коли 1016 року Канут Великий захопив Англію, королевичі Едвард і Етельред, сини страченого англійського короля Етельреда, переховуються в Ярославовому дворі.

Активна дипломатична діяльність Ярослава Мудрого з країнами Заходу та Скандинавії мала на меті встановлення повної незалежності від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах, оскільки візантійський імператор та Константинопольський патріарх намагалися за будь-якої можливості чинити тиск на Руську державу, використовуючи для цього церкву. Поява митрополита-русича Іларіона та будівництво Святої Софії й Золотих воріт, було результатом суперництва дедалі міцніючої Київської держави з могутньою Візантійською імперією, котра тоді диктувала політику в усій Європі.

Таким чином Київська Русь за часів Ярослава Мудрого посіла одне з центральних місць у системі європейських політичних взаємовідносин. Але найбільша заслуга великого князя київського перед нащадками, за що вони й прозвали його Мудрим, це законотворча діяльність як автора так званої Короткої редакції славнозвісної «Руської правди», або «Правди Ярослава», збірника норм давньоруського права, за яким нормувалося життя тогочасного суспільства. В ній існуючі на той час закони та звичаї не лише систематизувалися, а й пристосовувалися до нових реалій тогочасного життя й ставили Русь у ряд з передовими правовими європейськими країнами.

Здійснив ряд блискучих походів проти печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель.