Про автора

Топольницький Володимир Дмитрович народився 1 січня 1923 року в с. Боднарові Калузького району Івано-Франківської області.

Батько – учасник УГА подій 1918-1920 рр.

Вже з дитячих років любив читати: батько передплачує йому зі Львова дитячий журнальчик “Дзвіночок”, який прищеплював любов до України і українського народу. В шість років пішов у перший клас і вже знав напам’ять Дитячу присягу Ю. Шкримеляка:

Поклін, тобі Тараса

Великий наш пророче,

Для тебе вічно б’ється

Те серденько діточе...

Після закінчення шести класів все людної школи в Боднарові в 1936 році поступає в Станиславівську гімназію і вчився до 1939 року. Потім продовжував вчитися в середній школі (СШ № 1), що по вул. Камінського (тепер вул. Івана Франка). В 1943 році закінчив Українську гімназію в Стрию. З покликання мав намір поступати у Львівську греко-католицьку Духовну семінарію. Підготував і здав документи, але війна перекреслила всі надій і сподівання.

На початку вересня 1944 року поступив на залізницю і працював в 12-тій Дистанції колії і працював у канторі на станції Бондарів. В березні 1947 року був призив в УПА, але в зв’язку з важким положенням на Станиславівщині був відкликаний. Далі працював на залізниці.

1952 року поступив в залізничний транспортний інститут в Москві.

Після закінчення інституту, працював на інженерних посадах в Івано-Франківському відділку Львівської залізниці. Одружений в 1952 році.

В 1989 році вступив в члени “Просвіти” в Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Тараса Шевченка.

В час національного Відродження України брав активну участь в громадських і церковних заходах, організованих Народним Рухом України.

В березні 1991 року вступив в Українську Християнську Демократичну партію і працював в Івано-Франківській обласній організації УХДП (голова Петро Січко) відповідальним секретарем. Писав публікації в періодичній пресі: “Галичина”, “Новий час”, “Нова зоря”...

В житті притримувався і є прихильником ідей національно-демократичних сил України.

Відкривати церкви із Боднарова люди порадились і собі добиватись за дозволом будувати церкву, довгий час не можна було добитись їхали то в Калуш, то у Франківськ і жінки, і чоловіки нас виганяли із кабінетів, но у вересін 1989 року дали дозвіл на будову церкви. Вибрали церковний комітет “20”.

Туз Ярослав Ів.

Жураківський М. П.

Ліщинський П. М.

Луцький Василь Ан.

Дрогомирецький Мик. І.

Дрогомирецький Ів. Ів.

Ліщинський Мик. М.

Ленюк Іван Мик.

Дрогомирецький Михайлої

Жураківський Іван

Дрогомирецький Михайло Ол.

Дяченко Іван Як.

Луцький Григорій

Жураківський Йосиф Т.

Дрогомирецька Ольга

Дзундза Марія

Ліщинська Марія

Старчевська Катерина

Дрогомирецька Галина

Герус Іван

Куцела Анастасія

Дрогомирецький Михайло Фед.

Почали шукати місця на будову церкви, багато було місць, но ту, де побудували, власті не хотіли дати, но с трудом добились, що дали. Дуже було трудно добитись плану, і печатки, договорились за ліс і вапно і начали зважувати, яка то була радість людей, що одні цеглу складали, другі – вапно гасили і інші роботи робили, а Ліщинський Петро Михайлович привіз план на церкву. Треба було не раз поїхати. 30 січня 1990 року приїхали архітектори з Франківська і Калуша і зробили розбивку на церкву. 2 березня 1990 р. почали будувати тимчасову церковцю, щоби можна правити, нім буде збудована нова церква. 10 березня 1990 р. начали копати траншеї на церкву, посвятив місце і кипень священик Підлуський Ярослав Євс. за одно посвячено і тимчасову церковцю і коло неї закопали хрест. Ліщинський Петро М., Жураківський М. П. постійно в пошуках різних матеріалів. 17 березня 1990 р. начали заливати бетон у траншеї, керує архітектор Будзик Григорій П. йому помагає Ліщинський П. М. і Гурський Йосиф з початку було 180 людей після дійшли до 250 душ, з них 20 душ робили тимчасову церквицю, народ працював з радістю з охотою і у землі залляли весь бетон і арматуру давали. Пішло більше 20 тон цементу. День був прекрасний, що люди в сорочках робили. 30 березня 1990 р. закінчили роботу коло тимчасової церквиці. 7 квітня 1990 року с. Благовіщенні перший раз правиться в малій церквиці службу Божу було 4 священики і люди з околишніх сіл, маса народу: у багатьох з Боднарівчан сльози на очах з радости, бо довгі літа ходили по чужих церквах. У недовгий час закінчили опалубку на бетон і 21 квітня 1990 р. залляли бетон на церкву, було 280, а після 300 душ, робот кипіла далі керував Будзик Григорій, Ліщинський Петро, Гурський Йосиф. Були і техніка: бетономішалки і інше. 2 червня 1990р. о. Підлуський відправив молитви і посвятив. Ліщинський поклав першу цеглу і з ним інші мулярі, таки Боднарівські почали мурувати церкву: Ви слобідський Д., Дрогомирецький Ярослав, Луцький Осип, Ліщинський М., Різничук Анна, Різничук Василь, Дрогомирецький Зиновій, Ліщинський Володя і Бабінчук Михайло. Одні мурують, інші роблять купола, керує далі Будзик і Жураківський Михайло Мих. 18 липня 1990 р. залляли бетон на хори, подавав бетон краном Герус Іван.до 25 листопада 1990 року головою 20-ки був Туз Ярослав, но він відмовився і вибрали Ліщинського Петра Мих. 25 травня 1991 р. закінчили мурувати церкву, пішло коло 450 тисяч цегли. 29 травня 1991 року привезли 10 чоловік бляхарів із села Тудіва і почали крити купола. 1 серпня 1991 р. почали штукатури з надвору церкву. Крошков 3 чоловіка з с. Комарова, кілька чоловіків боднарівських.

9 вересня 1991 року Ліщинський Петро Михайлович начав мурувати дзвільницю. 7 листопада 1991 року бляхарі закінчили накривати церкву, майже півроку накривали. 6 квітня 1993 року начали штукатурити церкву штукатури з