Становлення політичних поглядів Ю. Пілсудського

Україна і Польща – це держави, тісно пов’язані між собою не лише спільними кордонами, а й спільною історією. У новітній час як і на попередніх етапах свого історичного розвитку, вони неодноразово опинялися в центрі подій, що справляли величезний вплив на хід європейської та світової історії.

Взаємини двох країн і народів протягом століть складалися далеко не безхмарно. Не оминули їх впливи оточуючих країн, які географічно та історично виявились спроможнішими і витривалішими в боротьбі у відстоюванні своїх географічних інтересів і прагнень. Історія розпорядилась таким чином, що український і польський народи все своє життя мають перебувати поруч, наближено чи віддалено, але близько одне одного. Проблеми, що виникають в одного, віддзеркалюватимуться в іншого, досягнення і успіхи будуть позначатися і на іншій державі. Так склалося історично і вже ніхто не в змозі подолати цю близькість.

Історичні етапи розвитку за напрямками і структурними перебудовами в сусідах рідко співпадали. Міжвоєнна доба, яка стала історичною епохою відродження польської державності, виявилась проблемним періодом для українського народу. Геополітичні зміни в європейському регіоні диктували необхідність вироблення засад і концепцій розвитку суспільства, яке б формувало відповідну вимогам часу громадську думку.

Особливе місце в українсько-польських взаєминах займалось 20-30 – і рр. 20 ст. Ця складна та важлива тема, яка насичена емоціями і упередженнями вже знайшла своє висвітлення як у польських, так і у вітчизняних наукових і публістичних працях. Серед українських вчених дану проблему досліджували В. Михальчук і М. Павленко, Б. Гудь і В. Голубко, М. Литвин.

Після повалення у 1989 р. комуністичного режиму в Польщі зявилася низка публікацій, присвячених українсько-польським стосункам періоду національно-визвольних змагань 1920 р. Серед них виділяють праці Є. Коко, С. Стемпеня, А. Середніцького, В. Сєрчика. У монографічних дослідженнях Є. Коко („Wolna z wolnymi. PPS wobec kwestij ukrainskch w latach 1918-1925”. (Gdansk, 1994), А. Хойновського („Ukraina” (Warszawa, 1997), М. Прушинського ( „Драма Ю. Пілсудського. Війна 1920 р.” (Київ, 1997) вперше почали розглядатися відносини уряду Польщі з УНР, справжні причини спільного польсько-українського „Київського походу”. Становище західно-українських земель у складі Польщі та методи, якими польські власті здійснювали політику щодо українців, вивчають М. Шва гуляк, З. Баран, М. Кучерепа, В. Чоповський. Суспільно-політичне життя на українських землях у міжвоєнний період досліджували і вчені української діаспори, зокрема В. Кубійович. Однак ще чимало аспектів українсько-польських взаємин залишаються недостатньо дослідженими історичною наукою. А вивчення цього питання неможливе без дослідження політичних поглядів одного з провідних польських діячів Ю. Пілсудського. Тому нашим завданням є з’ясування процесу становлення політичних поглядів Ю. Пілсудського, життя і діяльність якого припадає саме на період міжвоєнного двадцятиліття.

Ю. Пілсудський (1867-1935) – фундатор польської державності, посідає одне з ключових місць в історії українського і польського народів.

Народився в шляхетській сім’ї в м. Вільно. Початкову освіту здобув у віленській гімназії, яку закінчив у 1885 р. А далі навчання на медичному факультеті Харківського університету, з якого був виключений за участь у студентських заворушеннях [2; 534].

В 1887 р. заарештований за звинуваченням у підготовці замаху на царя Олександра ІІІ і засланий на 5 років до Сибіру. Перебування на засланні сформувало у Пілсудського зацікавлення революційною ідеологією. Після повернення з Сибіру приєднується до конспіраційної діяльності в польському повстанському революційному русі.

Серед віленських соціалістів зустрів свою першу дружину, з якою підготував ґрунт для утворення Польської соціалістичної партії (ППС). Пілсудський вступив в цю партію, бо поєднувала у своїй програмі народні і суспільні гасла, закликала до боротьби за незалежність Польщі. Ю. Пілсудський швидко просувається по партійній ієрархії. З лютого 1894 р. стає членом Центрального Революційного Комітету, а невдовзі партійним лідером [12; 68].

З початком радянсько-японської війни Пілсудський відвідав Токіо з метою встановлення співробітництва з японською розвідкою в боротьбі з царатом. Запропонував розвідну і саботажну діяльність. Але японці не прийняли цієї пропозиції. Повернувся Пілсудський на батьківщину з думкою про необхідність підготовки народного антиросійського повстання [2; 534].

Стоячи на позиції активної боротьби з Росією, Пілсудський був ініціатором створення в лоні Польської соціалістичної партії змовницько-військової організації. Саме вона розгорнула терористично-військову діяльність під час революції 1905-1907 рр. Було проведено багато гучних акцій, в яких активну участь взяв Пілсудський. Після розламу в ППС Пілсудський стає на чолі ППС – революційна фракція. Виступає з закликом розпочати приготування поляками збройної боротьби в ім’я повернення незалежності [12; 68].

Розраховуючи на встановлення незалежності Польщі в результаті військової перемоги Австро-Угорщини і Німеччини над Росією, Пілсудський встановлює зв’язок з австро-угорським генштабом і створює в Галіції диверсійно-терористичну організацію „Стрілець”.

Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. Пілсудський командує польським легіоном, який боровся на боці Австро-Угорщини. 1916 р. призначений начальником військового департаменту в „управлінні незалежної польської держави”, створеній австро-угорськими окупантами. В липні 1917 р в результаті конфлікту з окупаційною владою Підлуський був заарештований [2; 534]. Арешт і перебування в Магдебурзі принесли йому політичний успіх.

Всі ці дії створили легенду Пілсудського-революційного діяча, сибірського в’язня, керівника військової організації і конспіратора, творця польської військової формації в Галичині і, нарешті Магдебурзького в’язня. Легенда ця була розв’язана через ціле міжвоєнне двадцятиліття [8; 31-32].

Після Жовтневої революції 1918 р. в Німеччині Пілсудський був звільнений. Повернувся до Варшави в ареолі народного героя, єдиного керівника відродженої польської держави. Був найбільш вірогідним кандидатом, в якому консервативне коло,