Реферат

на тему:

“Життя і творчість Адама Міцкевича”

Адам Міцкевич увійшов в історію польської та світової літе-ратури як геніальний поет і великий мислитель. М. Горький ставив його ім'я поряд з іменами Пушкіна і Шевченка — письмен-ників, що відтворили думи і прагнення свого народу з найбіль-шою яскравістю та глибиною, чия творчість мала епохальне зна-чення в розвитку національної культури. Співець дружби й бра-терства народів, друг декабристів і Пушкіна, Міцкевич близький нам, радянським людям: поезія автора «Пана Тадеуша» кори-стується в Радянському Союзі загальним визнанням.

Майбутній поет народився 24 грудня 1798 року в родині ад-воката на хуторі Заосьї, недалеко від містечка Новогрудка, яке нині входить до складу Білоруської РСР. Рано втративши батька, Адам ще змалку привчався до самостійного трудового життя. «Мати мені якось сказала, — згадував пізніше поет,— пишеш, як" курка гребе; якби був великим паном, тоді б за тебе секретар махав би пером, а ти ж убогий шляхтич і мусиш сам собі дати раду.

Трудові будні селян і дрібної шляхти, чарівні легенди Біло-русії та Литви, історичні перекази людей, які ще пам'ятали Польщу до того, як вона була остаточно розділена між урядами трьох сусідніх держав (1794),— ось той невиразний, але опромі-нений чаром дитинства набуток, який привіз з собою молодий Міцкевич у 1815 році до м. Вільна, де був зарахований казенно-коштним студентом університету.

Водночас молодий Міцкевич поринав в громадське життя уні-верситету і міста, а починаючи з 1817 року, бере активну участь в організації таємних студентських патріотичних товариств — «філоматів» та «філаретів» (тобто «любителів-науки» і «любителів чесноти”).

Адам Міцкевич розпочинав свій творчий шлях оптимістичним закликом до молоді «міряти сили намірами, а не наміри з огляду на сили» («Пісня філаретів»), до друзів «спільною ланкою опе-резати Землю» і вивести її на нові шляхи («Ода до молодості»), розпочинав надією і вірою у майбутнє. Ця віра ніколи не зраджувала великого поета, хоч і гартувалася вона досить часто в умовах, які могли породити відчай і розпуку.

Використовуючи народні легенди, Адам Міцкевич прагнув відтворити «правду люду», протиставляючи її «істинам мертвим», догмам ретроградним.

Як відомо, за участь і організацію віленських патріотичних товариств, зокрема «Товариства філоматів», Міцкевич після до-сить довгого слідства разом із своїми друзями був висланий у віддалені від Польщі губернії. Але, прибувши у листопаді 1824 року за призначенням до Петербурга, він одразу знайомиться з майбутніми декабристами, бував на їхніх засіданнях, став їхнім тут виник задум поеми «Конрад Валленрод», балади «Чати» та інших творів.

У грудні 1825 року в Харкові з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, внаслідок чого з'явився переспів балади «Пані Твар донська» українською мовою.

У Москві Адам Міцкевич зайняв скромну посаду чиновника канцелярії генерал-губернатора. Час після трагедії на Сенатській площі був тривожний. Слідство над декабристами розкривало і діяльність польських патріотичних організацій. Кожного дня можна було чекати арешту.

Найзнаменнішою була зустріч польського поета у жовтні 1826 року з Олександром Пушкіним, яка незабаром, особливо після переїзду Міцкевича у квітні 1828 року до Петербурга, переросла в міцну дружбу.

У 1834 році в Парижі було закінчено друкування поеми «Пан Тадеуш» – лебединої пісні поета. Цей твір започаткував в історії польської літератури розвиток реалізму. Поема є енциклопедією життя польського народу другої половини ХVIII – початку XIX століття. В ній охоплено надзвичайно важливий період істо-рії Польщі, починаючи від її поділів (1772-1794) і закінчуючи приходом військ Наполеона на Литву (1812).

Діяльність Міцкевича у 1848—1849 роках є переконливим свідченням того, що він швидко еволюціонував у бік революційного демократизму.

Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій бідності. Тільки в 1852 році йому вдалося знайти посаду бібліотекаря бібліотеки Арсеналу в Парижі, яка давала сякий-такий прожиток. У березні 1855 року померла його дружина. Осиротивши шестеро дітей, а 26 листопада того ж року раптово помирає від холери і сам поет у далекому Константинополі. Розповідають, що коли останки Міцкевича підправляли до Франції, за його труною до корабля йшов численний натовп переважно з слов’ян. Уже тоді ім’я поета, яке становить національну гордість братнього польського народу. Було відоме далеко за межами слов’янських земель.