на теорії “переоцінки всіх вартостей” Ф. Ніцше, “подолання світової волі” А. Шопенгауреа, філософсько-культурологічному песимізмі О. Шопенгауера, дуалізмі “чистого” і “практичного” розуму І. Канта Г. Костельник будучи прихильником колокагатії (Апрістотель) як принципу подолання дилеми “етичне-естетичне” критикує В.Винниченка, який цю дилему вирішує з допомогою імморалістичного принципу “чесності з собою”. Критикуючи ідейно-філософську основу твору В. Винниченка Т. Костельник зумів чітко виокремити основну засаду модернізму початку ХХ ст., яка, будучи обумовленою станом “Bellum omnia contra omnes” (Т. Гобс) у творі В, Винниченка виражається в кількох рядках: “Коил є луда, то є все: є гірх, є закон, є злочинство, є моральність... Правда? А коли нема? Га? Коли нема ніякої душі, що тоді? Тоді ж все брехня! Брехня, тільки тіло залишається. Ніякої рідності душ, нічого” [10, 9]. Аналітику модернізму як новаторства і антистилю знаходимо у праці Г. Костельника, присвяченій осмисленню творчості П. Тичини, який на думку автора, зосередився на витворенні лінгвістичних конструкцій і форм. А не змісту.
В основу працю Г. Костельника, присвячених осмисленню творчості А. Міцкевича [12], С. Смольки [13], І. Франка [14] лягла естетична оцінка проблеми національного героя та національної ідеї. Завдяки цим процесам, в яких автор звертався до проблеми тлумачення численних суперечностей в українсько-польському та українсько-російському питаннях він нажив собі численних не приятелі. Проблему національного питання та національної ідеї українців Г. Костельника, оскільки останні інтерпретують українців як оригінальну етнічну групу слов’ян еклектичного характеру. Розмірковуючи над проблемою Г. Костельник солідаризуючись із В. Липинським та Д. Донцовим доходить висновку, що українська нація на межі ХІХ-ХХ ст. необхідно потребує мати свого національного героя, який би був: “не бездіяльний діалектик, який все хоче поправити словами, не фальшивий гуманіст, який вчить не вбивати скорпіона, а заразом глузує з найбільших святощів совіло народу, не скептик у якого розум з серцем свариться, а душа з світом, не слабосильний дідусь, який лягає свій народ своєю ж тінню, - але чоловік великих діл і рішучості, чоловік великої, непохитної віри в Бога, в свій народ і в себе самого. Чоловік, в якому б сконцентрувалася душа цілого народу і – як гірська річка під час повені йшла б наперелом проти всіх гребель і перетиків неволі” [14, 95]. Докладне теоретичне осмислення цієї проблеми, націогенезу та державотворення, а також конкретно-політологічні шляхи її вирішення автор подає у роботі. “Границі демократизму”.
Методологічною основою естетичної оцінки Г. Котельником національно питання та проблеми національного героя є теорія “психології народів” В. Вундта, поняттєвий арсенал якого (“національна душа”, “максималізм”, “мінімалізм”, “збірна душа”, тощо) автор використовував у своїх працях.
Третьою групою естетичних ідей Г. Костельника є ідеї створення прикладних моделей здійснення естетичного судження. Ці ідеї Г. Костельника формували під впливом хорватського мислителя Ф. Марковича, якому автор присвятив свою першу працю. Основними принципами побудови моделі здійснення естетичних оцінки є виокремлення або комбіную чого, або реакційного типу фантазії, яка носить в основі написання твору. Твір, який написаний з використанням прийомів фантазії комбінуючого типу обов’язково буде розгортанням одного з трьох варіантів побудови сюжету (ноуміозного, парративного, або ідейного), а використання прийомів еклектизму, симетричного і асиметричного конструювання, цитатності здійснюється з допомогою реакційного типу фантазії. Реакційним типом фантазії користувалася українська молода творча інтелігенція, яка остерігалася “хуторянства” і “глухих кутів” намагаючись відтворювати модерні стичні європейські тенденції. Наприклад, гурток футуристів, який був заснований у 1913 році в Києві М. Семеном у місячнику “Нова генерація” за 1924 рік надрукував наступне гасло: “Ми проти національної обмеженості, безпринципного хуторянства, неуцтва, еклектизму” [15, 46].
Г. Костельник ознайомившись із розробкою теорії про майстрів і геніїв в рамках німецького романтизму (Ф. Шляєрмахер, Новаліс), психоаналізу (З. Фрейд. О. Вейнігер, російської релігійної філософії (М. Бердяєв) виловлює своє бачення проблеми в статтях присвячених І.Франку та Т.Шевченку. В статті Шевченко з релігійно-етичного становища в основу якої лягла доповідь автора яку він підготував з нагоди концерту присвяченому 49-й річниці з дня смерті поета. Який відбувався у Львові 1909 року Г. Костельник обґрунтовує думку про те, що Т.Шевченко пишучи під впливом “прикмет Абсолюта” сягнув серед українців найвищих вершин геніальності Геній ідучи серед українців найвищих вершин геніальності Геній ідучи від інтуїції до дискурсивності витворює нову ідею, а майстер цю ідею обґрунтовує, розвиває, користуючись раціонально-синтетичним типом мислення. Найвищих вершин майстерності на думку Г. Костельнаки сягнув І. Франко, якому автор присвятив третю, заключну частину трилогії “Ламання душ”.
Початок ХХ ст. в Україні і за кордоном конституювався як епоха інтенсивного пошуку нової світоглядної парадигми, яка б давала можливість здійснювати адекватний філософський аналіз і оцінку ново витвореної соціокультурної ситуації. Класичні, монументальні філософські системи витворені на ґрунті аксіоми про раціональність світобудови виявилися неспроможними здійснити інтерпретацію ірраціонального ходу розвитку історико-філософського процесу. Результатами пошуку нової світоглядної парадигми стали дослідження фундаментальної онтології М. Хайдегера, психоаналіз З. Фрейда, герменевтика Г. Надам ера, філософська ессеїстика А. Камю та Ж. П. Сартра ін.
В українському контексті динаміку становлення нової світоглядної парадигми зафіксували науково-публіцистичні часописи, які умовно класифікувати на три основні групи: часописи ліберального характеру, націоналістичного і католицького.
Друкованим виданням націоналістичного осередку був “Вісник” під редакцією Д. Донцова, який згуртував коло однодумців серед яких Є. Маланюк, О. Теліга, Ю. Клен. “Вісник” пропагував теорію “інте” Рудницького, обстоюючи програму “естетизму” (мистецтво заради мистецтва) та лібералізму (на кшталт Ж. Ж. Руссо та Дж. Локка).
Католицький осередок (Ю.