Поряд з цим у проекті додержання “доброго порядку” на Русі Роман пропонував перешкоджати дальшому дробленню князівств і запропонувати майорат: передавати владу й князівство старшому синові. А не ділити землі між усіма синами, як чинилось тоді. Якби пропозиції про були прийняті, це могло б загальмувати процеси політичного дроблення Русі, сприйняти об’єднавчим процесам. Однак всі інші значні руські князі відмовилися приїхати на з’їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різні причини, ніші прямо заявили, що такого “одновічно не було”, а значить, і не має бути.

Хто знає якими були б дальше дії Романа Мстиславовича щодо об’єднання південоруських земель, якби розвивались його стосунки з іноземними державами. Адже в останні роки життя він встановив тісні взаємини з Візантією. А також з іншою світовою імперією Германією. Сама є його смерть. Як вважає дехто з істориків, сталася через втручання до найвищих сфер світової політики.

1205 р. Роман загинув неподалік польського м.Завихоста, під час походу проти малопольського князя Лєшка Краківського. Загинув він випадково, наштовхнувшись під час рекогносцирування на польський роз’їзд. Однак в історіографії існує вірогідна, на наш погляд, версія, що Роман з військом лише проходив через Польщу на Захід.

Французький хроніст ХІІІ ст. Абрек з Труа, запевняє. Ніби 1205 р. Роман ішов до Саксонії. Його слова, а також коротка звістка Гельбаршхадської хроніки, що 1203 р. (дата явно не точна0 германському імператору Оттону допомагали слов’яни, дали можливість припустити, що запальнйи Роман втрутився у боротьбу за корону Германської імперії, підтримував гегенштауфенів проти Вельфів і напав на союзника останніх Лешка Краківського. Якщо прийняти цю думку, то масштаби міжнародної політики князя незмірно зростають.

Як би там не було, Романа в розквіті сил не стало. Галицько-Волинське велике князівство. Здавалось, таке могутнє й непорушне, відразу стрімко пірнає в пучину феодальної роздробленості.

Як усі великі діячі минулого, Роман прикував до себе не тільки увагу сучасних та пізніших літописців, але став героєм народної традиції та усної словесності. Галицько-Волинський літопис називає Мстислава – Великим, та дає йому виїмковий у нас титул “царя і самодержавця всієї Русі”.

Поза тим в’яжеться з іменем Романа традиція про його ревність для православ’я й неменшу жорстокість проти поконаних ворогів – бояр, яких він “видушував мов пчоли” та литовців, що він їх мав запрягати в плуги – “орати Литвою”.

Щодо Романової ревності до православ’я й ворожість до католицизму, то це навряд чи було можливо в князя, сина польської княжни вихованого при західно-європейських, а отже католицьких дворах. Правда, як союзник німецького короля Пилипа, він виступив проти папи Інокентія ІІІ, що “мегем св. Петра” помагав Вельфам. Але ця кампанія мала наскрізь політично-династичне підґрунтя й з католицтвом чи православ’ям не мала нічого спільного. Наздвичайно перебільшеною є традиція про виняткову жорстокість Романа. Поте те, з якими симпатіями вітали його кияни та як обожнювали володимирські бори, ми переконуємося з автентичних джерел. Тому то православну ревність як і жорстокість Романа слід скласти до архіву легенд, створених йог політичним супротивниками.

Про князя Романа та його родину збереглася ціла низка пісень, опрацьована вченими Безсоновим, Ждановим (російські). Та Костомарів, Антонович, Потебня, Драгоманів (українські). Поза тим у московській народній поезії заціліли сліди первісно-українських пісень про литовські напади на Романові землі та його жінку Рюриківну.

Як творець з’єднаної Галицько-Волинської держави, має Роман виняткове історичне значення. “Політична злука двох ворожих собі країн, Галичини й Володимирії, це епохальний факт в історії України – перше втілення загальноукраїнської, державної ідеї проти пансуризму, що його. В міру занепаду Києва, чим раз виразніше репрезентували суздальського – московські князі”. (С.Томашівський). в перших роках свого володіння галицько-волинстким престолом, Мстиславович досяг того . що Всеволод суздальський змушений був погодитись з його політичною перевагою на українському півдні. Нажаль коротке (шесатилітнє) володіння Романа не змогло закріпити як слід його “доброго порядку” й убезпечитись перед внутрішніми потрясіннями, та зовнішніми завірювами.

Ти у голичі високім

Куріпко на престіл сів

Ти грізний, відважний воїн,

Пострах був для ворогів.

Затремтів перед тобою

Гордий половецький хан,

Та й Польщі й далекій Литві

Ти завдав чимало ран.

Ти могутньою рукою

Аж до Києва досяг –

Всі князі тобі скорились

І на твій клялись стяг

І тому в народі нашім

Твоя пам’ять ще живе:

“Про Романа, того пана,

Про дитятко мізинне...”

План

І. Вступ

ІІ. Роман Мстиславович – видатний держаний діяч:

а) походження;

б) шлях до престолу;

в) Р.Мстиславович – галицько-волинський князь;

г) походи Романа;

д) взаємини з Візантією;

е) смерть Романа.

ІІІ. Роман Мстиславович в історичний традиції.

ІV. Значення діяльності Романа.

V. Література.