У 1894 р. Дмитра Івановича знову запросили до Англії, цього разу до Кембріджа та Оксфорда. В Оксфордському університеті йому присвоїли докторський ступінь.

Церемонія присвоєння докторського ступеня відбувалася за тра-диціями середніх віків і була обставлена дуже пишно. Ось як про неї розповідала Ганна Іванівна Менделєєва: «Президент вийшов у чорній мантії з довгим шлейфом з розкішною золотою вишивкою. Герої дня, вчені, яким присвоювали докторський ступінь, були є середньовічних плащах з дуже широкими рукавами і в чорних оксамитових беретах... Президент урочисто на латині звернувся з промовою до кожного з них, перелічуючи його заслуги... Студенти, одягнуті також у середньовічні плащі, в цей день користуються особливою свободою. Вони дуже голосно вигукують жартівливі за-уваження на адресу нових докторів... Вони дуже догодили Дмитру Івановичу, коли під час урочистої промови президента... якийсь студент крикнув: «Та досить Вам, сер, досить латині, говоріть по-англійськи».

Крім найстаріших університетів світу — Кембріджського і Окс-фордського, які присвоїли Менделєєву вчені ступені, Римська, Па-ризька, Лондонська та Бостонська Академії визнали його достой-ним бути їх членом. Менделєєв був членом багатьох наукових това-риств Європи і Америки. Лише Російська Академія наук, де пану-вала реакція, не визнала його достойним такого звання.

Правлячі кола Росії схилялися перед іноземщиною, що прони-кала в наукове життя, і не дбали про розвиток вітчизняної науки.

В Академії та зв'язаних з нею закладах було більше іноземців, хоч у статуті й зазначалося, що «при рівній гідності російському вченому надається перевага перед іноземцем» при балотуванні. Деякі члени Академії на чолі з Бутлеровим не раз висували кан-дидатуру Менделєєва, та реакційне настроєна частика академіків 11 листопада 1880 р. десятьма голосами проти дев'яти забалотува-ли його.

Особливо обурливим був той факт, що майже водночас з про-валом кандидатури видатного російського хіміка до Академії було обрано шведа Баклунда, який навіть не знав російської мови, але був племінником академіка Струве. В одній з газет писали: «Ми лише користуємося шведськими сірниками, шведськими рукавичка-ми... але ще й сяйвом непомітного блищання серед нас шведського генія. А ми і не підозрювали цього, носячись з Менделєєвим, яко-го взяв і заткнув за пояс перший-ліпший приписний ад'юнкт... («Мол-ва», 1880, № 331].

Звістка про те, що Менделєєва забалотовано, викликала гнівний протест громадськості Росії. Першим відгукнувся Київський універ-ситет— його рада на знак протесту обрала Дмитра Івановича Менделєєва своїм почесним членом. Менделєєв писав потім з цього приводу ректору: «Розумію, що йдеться про ім'я російське, а не про мене. Посіяне на полі науковім зійде на користь народу».

За прикладом Київського університету всі російські університе-ти обрали Менделєєва своїм почесним членом.

У 80-90-х роках XIX ст. у всіх університетах Росії відбувалися студентські заворушення. Студенти Петербурзького університету влаштовували сходки для обговорення вимог до уряду і складання петицій.

Вони попросили Дмитра Івановича подати урядові вироблену ними петицію, яка містила такі політичні вимоги, як свобода слова, свобода друку, рівноправ'я чоловіків і жінок тощо. Менделєєва не побоявся в цей важкий час взяти на себе таке небезпечне у полі-тичному відношенні доручення. В цьому ще раз проявилася велич Менделєєва не тільки як вченого, а й як людини і громадянина. Ака-демік Байков згадує: «Я добре пам'ятаю ту лекцію, на якій Менде-лєєв прийняв цю петицію. Це було 14 березня 1890 р. Зібралась на цю лекцію-сходку величезна кількість студентів.

Коли Менделєєв з'явився, його зустріли громом оплесків, захоп-леними вигуками. Він махав руками, хмурився, просив заспокоїтись. Нарешті, коли все затихло, він свій похмурий вигляд змінив і по-сміхнувся. Знову вибух оплесків. Він більше вже не махав руками, стояв, мовчав, чекав, коли все закінчиться, щоб почати лекцію. Всі чекали від лекції чогось особливого, а він її почав так: «Марганець зустрічається в природі головним чином у вигляді кисневих сполук». Це був початок, а потім він став розвивати глибокі думки і ідеї ши-рокого громадсько-політичного характеру про необхідність розвит-ку промисловості і зв'язку її з наукою. Після лекції Менделееву було передано петицію для вручення міністрові народної освіти Делянову.

Студентську петицію Менделєєв особисто відвіз міністру. Не за-ставши його вдома, Дмитро Іванович залишив її зі своєю запискою. Через кілька днів її повернули Менделєєву з відмовою. Вважаючи неможливим після цього залишатися в університеті, Менделєєв подав у відставку. Це призвело до посилення заворушення в універ-ситеті на знак протесту, і адміністрація університету викликала полі-цію; багатьох студентів було заарештовано.

Останню свою лекцію Д. І. Менделєєв прочитав перед поріділою аудиторією. Він говорив про необхідність зв'язку між наукою і про-мисловістю, про розвиток техніки, про індустріалізацію країни. Мен-делєєв порушив питання про роль науки в житті держави і народу. Закінчив лекцію словами: «Уклінно прошу не супроводжувати мій відхід аплодисментами через безліч різних причин». Дмитро Іва-нович залишив назавжди аудиторію серед мертвої тиші.

Про свій вихід з університету Менделєєв писав: «Залишив уні-верситет, захищаючи і університет, і студентство, і всі сили спряму-вав на практику економічного життя Росії. Я ні в чому но розкаююся, бо ні капіталу, ні грубій силі, ні своєму достатку я ні на йоту при цьому не служив, а тільки намагався і, поки зможу, намагати-муся дати плодотворне, промислове,