Щоб уникнути автоматизму сприймання подібних твер-джень, переглянемо не поспішаючи збірки творів Пушкіна і Шевченка, думаючи при цьому над тим, як вони могли бути сприйняті сільським хлопчиком, який тільки вчиться читати і, окрім цих та кількох інших, ніяких книг в руках не тримав. Цей уявний експеримент дав би нам глибоку переконаність у тому, що майбутньому поету і справді пощастило. Звичайно, важко припустити, що йому одра-зу ж відкрилась емоційно-смислова глибина творів класи-ків. Для того, щоб сприйняти її, необхідно володіти певним життєвим та емоційним досвідом.

Поет згадує: «З прочитаного я переважно вловлював лише перший план, не докопуючись до смислу, та інтуї-тивно відчував ритм не тільки римованої речі, а й прозової фрази». Загалом-то сприймання «першого плану» — це сприймання не тільки «зовнішньої» краси поетичної форми, а й відчуття — хай навіть і інтуїтивне — її доско-налості, абсолютної точності у вживанні слова, замилу-вання виразними ритмомелодійними малюнками. Кожне Пушкінське чи шевченківське слово ніби відлите із чистого золота. Це — класика нашого вірша, найвищі взірці ми-стецтва слова.

Зрозуміло, що хлопчик не міг все це усвідомлювати. Поки що поезія сприймалась ним інтуїтивно і жила в ньо-му У формі враження, а не осмислення. І хай це, знову ж таки, не приспить нашу увагу. Ми не повинні відмахува-тись від аналізу перших читацьких вражень майбутнього поета. Педагоги і психологи вже не раз наголошували на тому, що враження дитинства, зокрема й раннього, ви-ключно міцні і відіграють винятково важливу роль у по-дальшому формуванні духовного світу людини. Не маємо підстав піддавати сумніву істинність таких тверджень. Чимало письменників все своє творче життя «довбають шахту дитинства», живлячи свої писання в основному дитячими та юнацькими враженнями.

Трохи нижче, коли виникне потреба пояснити, чому на початку 60-х років Борис Олійник не потрапив під вплив дуже популярного на той час асоціативно-метафоричного стилю і зберіг вірність класично ясній поезії, ми ще згада-ємо про те раннє спілкування майбутнього митця з най-кращими зразками вітчизняного поетичного слова. А зараз придивимось уважно й до інших книжок, що були в «біблі-отеці» сільського хлопчика. Хіба можна було б знайти для нього більш захоплюючу своїм добрим гумором книжку, ніж казка Івана Франка «Лис Микита»?! А чого тільки варта повість «Тарас Бульба» — твір, що дає ґрунтовне уявлення про історію українського народу.

Віршувати він почав рано. Навчаючись ще в п'ятому класі, побачив своє ім'я в районній газеті. «Стояв звичай-ний літній день, коли мені вчителька російської мови Анастасія Гнатівна Ольшанська значуще вручила новосанжарську райгазету «Ленінським шляхом». Там чорним по білому над невеличким віршем, переписаним начисто від-повідальним секретарем редакції Дмитром Безручком, стоя-ло моє прізвище...». Писання віршів ставало майже систематичним заняттям. «Після школи я похап-цем робив уроки і брався до римування. Переважно на пастівнику, де степ, нудьга та переліски хилять до само-вдосконалення і рішучих замірів та задумів.

Бувало, що часто й пізнього вечора, коли вже всі вкла-далися спати, я брався за олівець (перо тоді було розкіш-шю)». В шкільні роки почалося і його знайомство з газетярською працею. «Згодом,— продовжує спогади Б. Олійник,— я вже сам носив до редакції свою «продукцію». А оскільки чимало праціввиків газети, особливо найбільш стабільна її частина — друкарі та верстальники — ще пам'ятали мого батька, то мене приймали там як свого. І довіряли настільки, що вже з восьмого класу я став ледве чи не штатним працівником: писав зарисовки, навіть «нариси», формував літературні сторінки, правив, вичитував, брав участь у плануванні номерів».

Знаю, що це небезпечно: із кожного факту, взятого із дитинства поета, робити далекосяжні висновки. Просто читач може не повірити їм — і все. «Хіба ж це так важли-во,— запитає він,— що саме в дитинстві Борис Олійник отримав можливість ознайомитися із творами Пушкіна і Шевченка? А тепер автор хоче зробити якісь висновки із факту ранньої прив'язаності майбутнього поета до га-зети».

І справді, чи є в нас в даному разі підстави для якихось суттєвих висновків? Про біографічний метод вивчення твор-чості письменника вже давно серйозно не говорять. Багато проблем, які з'являлися при вивченні творчості митця, при-хильники цього дослідницького методу намагалися по-яснити тими чи іншими фактами з його біографії. Щось при цьому виходило. Деякі висновки здавалися досить переконливими. Але чимало із сконструйованих в такий спосіб положень викликало й недовіру.

Звичайно ж, багато чого можна сказати на захист наших спроб використати деякі біографічні факти для пояснення окремих проблем творчості митця, в тому числі його пое-тики. Треба завжди мати на увазі, що творчість поета має системну природу. А це означає, що вона стане нам тим зрозумілішою, чим більше виявимо ми факторів, які об-умовлюють її організованість. В творчості митця все (абсо-лютно все!) детерміноване. Все має свої витоки і свої причини. Одне з головних завдань дослідника полягає в тому, щоб виявити і пояснити їх.

Є один надійний спосіб, який допомагає досягти