В праці З. Бжезінського “Плани гри” 1986р. Євразійський континент був розкреслений автором плану лініями трьох геостратегічних фронтів – західного, південного і далекосхідного (по відношенню до “євразійського геостратегічного центру”. СРСР). Там також були названі ті держави???? контроль над якими, з точки стратегічної географії за З. Джезінським, або навпаки зменшувати і в кінцевому рахунку руйнувати геополітичну стійкість великих регіонів. Такими ключовими державами виступають: на західному геостратегічному фронті Польща та Німеччина, на далекосхідному – Південна Корея та Філіппіни, на Південному фронті – або Іран, або комбінація Афганістану й Пакистану: “Перевага в цьому останньому регіоні, підкреслює Бжезінський, забезпечує успіх, який виходять далеко за регіональні геополітичні рамки”. Цей фронт аналогічно до хімічної реакції прискорює найважливіші процеси в сфері міжнародних відносин”. [20]

У усіх статей та книг З.Бжезінського, найбільше всього суперечок в світовій спільноті викликала “Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи”, яка була написана в 1997р. В праці головна увага акцентується на політиці Америки щодо Євразії. Євразія розглядається американським стратегом, як шахівниця., на якій відбувається гра за глобальне верховенство, і ця боротьба велючає геостратегію – стратегію керування геополітичними інтересами. “Євразія, на думку Бжезінського є центром світу, і той, хто контролює Євразію, контролює світ”. “Остаточна мета американської політики – впевнений – повинна бути добродійною і далекосяжною: сформувати дійсно дієву у співпраці глобальну спільноту, дотримуючись перспективних тенденцій і фундаментальних інтересів людства. [3; 2]

1.2 Багато уваги у своїх працях Збічнєв Бжезінський приділяє розвиткові Пострадянського простору, а особливо Росії. У своїй книзі “Велика Шахівниця” він зазначає: “Дезінтеграція в кінці 1991 року територіально найбільшої країни світу створила “чорну діру” в самому центрі Євразії. Сталося так, ніби геополітичне “осердя” зненацька вислухати з карти світу.

Ця нова приголомшила геополітична ситуація поставила Америку перед вирішальним викликом. Зрозуміло, що негайно постало завдання знизити ймовірність політичної анархії й повернення до ворожої диктатури у країні, яка розвалювалась, але все ще володіла могутнім ядерним арсеналом. Водночас залишилося далекосяжне завдання: як сприяти демократичній трансформації та економічному відрядженню Росії, водночас уникаючи появи Нової Євразійської імперії, яка могла б перешкодити американській геостратегічній меті сформувати більшу Євроатлантичну систему, з якою Росія може встановити сталі на надійні стосунки” [3;87]

Найбільшим для Росії в той момент було те, що авторитет її на міжнародній арені в значні мірі понизився. В минулому одна із двох світових наддержав в настояний час в політичних колах багатьма оцінюється як регіональна держава третього світу.

Збігнев Бжазійський пише, що після розвалу СРСР, на початку 90-х років, США і Росія переживали “медовий місяць”. В Росії були сильні “прозахідні” настрої, всі надії на майбутнє країни пов’язувались із Заходом і орієнтацію на західні моделі правління.

Американський політолог впевнений, що як би концепцію розширення НАТО прийняли саме в цей період і якщо б вони одночасно запропонували Росії, який-небудь чином не тільки співпрацювати з альянсом, але і брати участь у його розширенні, то партнерство між Росією і США було б набагато сильнішим, також посилилася б позиція, “прозахідників” в російському уряді.

Але Америка не зробила ні одного, ні другого (Бжазінський називає це “втраченими можливостями”), і подальші взаємовідносини розчарування, охолодження між Росією і США призвело до недовіри російського суспільства до Америки і НАТО в цілому [20]

Але попри все, Бжезінський вважає, що Росія залишається основними геостратегічним гравцем, попри її ослаблений стан і, можливо, тривалу недугу. “Активні геостратегічні гравці” – як пише Бжезінський – це державаи, що мають спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити – до міри, що зачіпає інтереси Америки, - наявний геополітичний стан справ. До геостратегічних гравців він відносить: Францію, Німеччину, Росію, Китай та Індію. Крім того він виділяє геополітичний осі – це держави чия важливість походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з уразливого розташування та з наслідків їхніх потенційно ранимих мов для поведінки геостратегічних гравців. До них політолог відносить Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран.

“Сама Присутність Росії сильно вживає на нові незалежні держави в широченному Євразійському просторі колишнього Радянського Союзу. Вона ставить собі амбітні геополітичні цілі, які дедалі частіше відкрито проголошує. Багато залежить від того, як буде розвиватися її внутрішня політика, і особливо, чи стане Росія Європейською демократією, чи знову – євразійською імперією. У будь-якому випадку вона безсумнівно залишається гравцем, навіть попри те, що втратила деякі зі своїх “шматків”, так само як і ключові простори на Євразійській шахівниці” - переконаний Збігнев Бжезінський [3;40-44]

Взагалі, розмірковуючи над демократичністю Росії Бжезінського пише, що для її демократичного розвитку необхідна децентралізація. В настояний момент величезну роль прибутків – які із внутрішніх джерел так й із зовнішніх – використовує Москва, а регіони не можуть ні в повній мірі використовувати свої ресурси, ні влаштували вигідне співробітництво з сусідами. Країна настільки величезних масштабів, країна десяти часових поясів може успішно розвиватися в тому випадку якщо вона перестане бути централізованою і не буде керуватися все більше і більше політичного контролю, який тормошить розвиток країни, хаосу