Політолог аналізуючи сьогодні російське керівництво зазначає, що воно не зможе вести Росію в напрямку демократії, так як більша частина російських лідерів – це вчорашні комуністи середньої ланки. Військові так і залишаються головною силою, а судова влада слабка і не може захистити демократичні процеси. З цього приводу ще до приходу до влади В.В. Путіна він характеризуючи процеси в Чечні писав: “Перемога влади в Чеченській різні, призведе до того, що в Росії владу захоплять найгірші елементи такі, як полковник Путін, та інші полковники КДБ і армії. І Путін стане наступним президентом Росії” [12;2]

Та все ж зміни на краще в Росії все-таки відбудуться впевнений автор: “Я вважаю, що ми рухаємося в такому напрямку коли стане проявлятися більш молоде, нове російське керівництво, сьогоднішня смута буде продовжуватись ще приблизно десять років.

І тоді Росія піднімається, оскільки, по-перше, країна потенційно дуже багата і, по-друге, в ній живуть дуже талановиті люди” [9]

Збігнєв Бджезінський виділяє 3-и широкі геостратегічні вибори які частково перетинаються і кожен з яких, зрештою, стосується турботи Росії про її статус супроти Америки і містить, крім: того, внутрішні варіації, вернули, так би мовити, як реакція на крах Радянського Союзу. Ці кілька напрямків він класифікує так:

Пріоритет “зрілого партнерства” з Америкою, що для деяких його прихильників був фактично кодовим знаком спільного глобального володіння.

Акцент на “ближньому зарубіжжі”, як основній зоні інтересів Росії, з тим, що одні обстоювали форму економічної інтеграції. З домінуванням Москви, тоді як інші, крім того, очікували остаточної реставрації імперського контролю, що створив силу краще здатну врівноважувати Америку і Європу;

Контральянс, який залучає своєрідну Євразійську антиамериканську коаліцію покликану зменшити американську перевагу в Євразі [3;98-99]

Щодо концепцій “зрілого стратегічного партнерства” Бжезінський вважає, що нова Росія була занадто слабка і занадто суспільно відстала, що дійсно стати глобальним партнером. [7;123]

Пріоритет “ближнього зарубіжжя” на його думку включав розумний засновник, що Росія спочатку повинна зосередитись на стосунках з повними незалежними державами, особливо тому, що вони залишилися пов’язаними з Росією через цілеспрямовано впроваджену радянську політику сприяння економічної взаємозалежності між ними. Це мало і економічний і геополітичний вимір “спільний економічний простір” про який говорили нові російські лідери, був реальністю, яку не могли ігнорувати лідери нових незалежних держав. [3; 105-104]

Але проти такої “інтеграції” підкреслює Збігнєв Бжезинський сильний опір зробила Україна. Її лідери скоро розпізнали, що така інтеграція, особливо у світовій російських застережень стосовно легітимності української незалежності, згодом привела б до втрати національної суверенності.

Рішучість України зберегти свою незалежність була заохочувана підтримкою ззовні. Без України вважає Бжизінський, імператорська реставрація, що спирається або на СНД, або на євразійство, не була б життєздатним вибором. Імперія без України згодом означала б Росію, що стана б більше “азійською” і більше віддаленою від Європи [1;48]

Взагалі України Бжезінській виділяє особливе місце, говорячи про неї, як новий і важливий простір на Євразійській шахівниці. Він відносить її до геополітичної віссі, незалежне існування якої допомагає трансформувати негайні наслідки для Центральної Європи, на східному кордоні об’єднаної Європи. [3;46]

З. Бжезінському впевнений, що стосунки України з Європою могли б стати поворотним пунктом для самої Росії. Але це також означає, що визначальний момент для стосунків Росії з Європою ще далеко, - “визначальний” у тому сенсі, що вибір України на користь Європи приводить на димку рішення Росії щодо наступної фази її історії або також стати частиною Європи, або стати Євразійським вигнанцем, ані по-справжньому європейським, ані азіатським, загрузним у конфліктах із “ближнім зарубіжним” [1; 45]

Отже, слід відзначити, що американський політолог З. Бжезінським основну увагу у своїх працях приділяє гегемонії. Америки у світі, а також розвиткові Євразійських держав, в першу чергу Росії. Зокрема він зазначає, що стосунки співпраці між Європою, яка зростає, та Росією можуть перейти від формальних двосторонніх зв’язків до більш органічних і зобов’язаних економічних, політичних і оборонних. І що швидше рухатиметься Росія до Європи, то швидше чорна діра Євразії наповниться суспільством яке ставитиме щораз сучаснішим і демократичнішим.