думки, що особистість повністю детермінована її досвідом, навчанням і впливом навколишнього середовища. Він стверджував, що кожен індивід появляється на світ з “цілісним особистісним ескізом… уявленням в потенції з самого народження,” і що “навколишнє середовище зовсім не дарує особистості нею етапи, але лишень виявляє те, що вже було в ній закладено” [12;с.674]. Згідно Юнга, існує певна спадкоємна структура психічного, що розвивалась сотні тисяч років, яка заставляє нас пережити і реалізувати наш життєвий досвід певним визначеним образом. І ця визначеність визначена в тому, що Юнг назвав архетипами, які впливають на наші думки, почуття, вчинки…… несвідоме, як сукупність архетипів, являється осередком всього, що було пережито людством, аж до самих темних початків. Але не мертвим осадком, не залишеним коло розвалин, а живою системою реакцій і диспозицій, яка невидимим, а тому більш діючим чином визначає індивідуальне життя. Однак це не просто якийсь гігантський стереотип, але джерело інстинктів , по скільки архетипи, ні що інше як форми прояву інстинктів [13;с.131].
У 30-роки відомість Юнга досягла міжнародного характеру . йому був присвоєний титул почесного президента Психотерапевтичної асоціації Німеччини. У 1932р. Цюріхська міська Рада присудила йому премію по літературі, та чек на 8000 франків.
У 1933р. в Німеччині до влади прийшов Гітлер.
Психотерапевтичну асоціацію було негайно реорганізовано у відповідності до націонал-соціалістичних принципів, його президент Ернст Крегмер подав у відставку. Президентом став Юнг. Він допомагав психотерапевтам – євреям, виключених із німецького суспільства і в зв’язку з цим відкинув звинувачення відносно його симпатій до нацизму.
Важливим поворотним пунктом у житті Юнга був кінець Другої світової війни. На початку 1944 р., пише Юнг, він зламав ногу, а також у нього стався інфаркт. Під час якого він втратив свідомість і відчув, що помирає. У нього виникнуло дивне видіння, в якому він розглядав нашу планету, зі сторони, а самого себе не більше, чим суму того всього, що він вчинив під час свого життя. В слідуючий момент, коли він хотів переступити поріг якогось храму, він побачив свого доктора, що йшов йому назустріч. Лікар прийняв обриси короля острову Кос (батьківщина Гіппократа), щоб повернути його назад на землю, і у Юнга виникнуло почуття, що життю лікаря щось загрожує, в той час як його , Юнга, власне життя було врятоване (і дійсно через декілька неділь його лікар несподівано помер). Юнг помітив, що вперше відчув гірке розчарування, коли повернувся назад до життя.
Ближче до кінця свого життя все менше відволікався на зовнішні перипетії щоденних подій, все більше направляючи свою увагу до загальносвітових проблем. Не тільки загроза атомної війни, але все більше перенаселеність Землі і варварське знищення природних ресурсів разом з страшним забрудненням довкілля глибоко хвилювали його. Можливо за всю історія виживання людства, як цілого, виявилось в зрозливому світі у другій половині ХХ ст., і Юнг зумів відчути це набагато швидше за інших. По скільки вирішується доля людства, то природнім буде звучати питання : Чи не існує архетип, який представляє, так би мовити, ціле людство чи його долю? Юнг бачив, що у всіх світових релігіях, такий архетип існує і виявляється в образі так званого першого чоловіка чи космічної людини антропоса. Антропос, гігантська космічна людина, що відображає життєвий принцип і сенс всього людського життя на Землі ( Імір, Пан-ку, Адам).
Впевненість в абсолютному єдинстві всього сущого привела Юнга до думки, що фізичне і ментальне, подібне до простійного і часового, є категорії людські, психічні, і не відображають реальності з необхідною точністю. Внаслідок своєї природи думок і мови люди неминуче змушені (несвідомо) все ділити на свої протилежності. Звідси антиномність любих тверджень. Фактично протилежності можуть бути фрагментами одної і тієї ж самої реальності. Співпраця Юнга в послідні роки життя з фізиком Вольфгангом Паулі привело їх обох до переконання , що вивчення фізиками глибин матерії, психологами – глибин психічного, можуть бути різними способами підходу до однієї з прихованих реальності.
Ні психологія не може бути достатньо “об’єктивною ”, по скільки спостерігач неминуче впливає на спостерігаючий об’єкт, ні фізика, не здатна субатомному рівні виміряти одночасно кількість руху і швидкість частинок. Принцип доповнюваності став основним у сучасній фізиці. Юнг вважав його основним і у вирішенні проблем душі і тіла.
На протязі всього життя на Юнга вживали різні зовнішні події не зв’язані одна з одною, що відбувалися одночасно. Наприклад смерть однієї людини і тривожний сон у близького родича. Юнг відчував, що подібні “співпадіння” вимагали якогось додаткового пояснення крім твердження про деяку ”випадковість”. Таким доповню чим принципом пояснення Юнг назвав синхронністю. На думку Юнга синхронність основується на універсальному порядку сенсу, що є доповненням до причинності. Синхронні явища зв’язані з архетипами. Природа архетипу – не фізична і не ментальна – належить до двох областей. Так, що архетипи здатні проявлятися одночасно і фізично і ментально. Тут показовим є приклад – випадок з одним пацієнтом Сведенборгом, згадуваний Юнгом, коли Сведенборг пережив видіння пожару в той самий момент, коли пожар дійсно бушував у Стокгольмі. На думку Юнга , певні зміни в стані психіки Сведенборга дали йому тимчасовий доступ до “абсолютного знання” – до області, де долаються границі часу і простору.
У 1955 р. в честь 80-річчя Юнга в Цюриху відбувся міжнародний конгрес психіатрів