Життя, творчість і революційна діяльність І. Я. Франка

План

Короткі відомості з біографії

Поборник єднання народів

“Вічний революціонер”

З околиці с. Напуєвичі (нині Іван Франка) де 27 серпня 1956 року народився майбутній письменник. Яків Іванович Франко – відомий на всю округу досвідчений коваль, а мати – Марія Миколаївна Кульчицька.

Мати і батько дуже піклувалися про навчання Івася (дома звали його Мироном). Віддаючи в 1862р. сина до школи, вони зважили на те, що сільська школа в с. Напуєвичах стояла на протилежному кінці, в горішній частині села, і хлопцеві буде далеко ходити. З цих причин вони віддали його в сусіднє село Ясениця Сільна. Тут Івась жив у материного брата Павла Кульчицького, хата якого була поряд зі школою. Про свого дядька Кульчицького Франко у спогадах говорить, як про “найсимпатичнішу людину”, яка багато допомагала йому в навчанні. Саме дядько навчив хлопця читати і писати українською мовою. За два роки навчання в сільській школі Франко навчився рахувати, опанував чотири дії арифметики, навчився читати і писати німецькою і польською мовою. По закінченню сільської школи Ясиниці Сільній батьки віддали Івася до так званої нормальної школи при монастирі у Дрогобичі. Пригадуючи шкільне життя в Дрогобичі Франко пізніше писав: “Ми жили весь час мов у тумані, хлоп’ячі веселощі щезли, діти ходили мов приголомшені, насоплені мов сердиті” Іван Франко. Біографія ст..22

Тяжко було малому Франкові звикати до сірих похмурих стін “нормальної школи”, де зранку до ночі він чув незвичну йому німецьку і польську мови, де цілими днями тільки бубніли. Він пише, що, як зажмурював очі, то пригадував собі всі ті яркі, любі минулі картини з домашнього життя.

Навесні 1865р. Франків батько помер, хлопець тяжко пережив втрату. Важко стало жити Івасеві і всій родині. Господарство було на грані розорення через борги, які батько змушений був робити заради того, щоб вчити сина. Крім Івася лишилося ще троє дітей. Мати вирішила вдруге вийти заміж. За таких обставин і з’явився Гринь Гаврилик, що мав заступити Івасеві батька. Гаврилик добре ставився до хлопця. У 1867 році Франко закінчив початкову так звану нормальну школу у Дрогобичі. Згодом він поступив в гімназію, де в 4-му класі виконує завдання прозою та віршем. У 1873 році Франко написав польською мовою у віршованій формі драматичний твір “Югурта”.

27 липня 1875 року їде до Лондона. 12.06.1877 року Франка заарештовано. 05.03.1878р. Франко вийшов з в’язниці. В 1883р. Франко виїжджає до Львова і працює в “Зорі”. 28.10.1894 року Франко посідає посаду доцента у Львівському університеті. З 23.06. по 22.07.1904р. Франко на наукових курсах. В 1913 році Франко написав про життя і творчість Адама Міцкевича. Взимку 1914 року Франко важко захворів на плеврит. 1915р. Франка перевозять до львівської лікарні-притулку. 28 травня 1916 року о 16.00 перестало битися серце генія українського народу.

Революційні події в Росії і посилення визвольного руху в Галичині привернули пильну увагу письменника, надихнули його як митця, публіциста і громадського діяча. Це все він виразив в оповіданні “Будяки”.

Друга половина ХІХ ст. в Європі ознаменувалася піднесенням буржуазно-демократичного руху і національно-визвольної боротьби, зростанням національних суперечностей Австрії, глибокою кризою феодально-кріпосницького ладу в Росії.

Передові діячі того часу – революційні демократи, борці проти кріпосництва і самодержавства. У 70-х рр.. у Галичині серед студентської молоді формується революційно-демократичний табір на чолі з Іваном Франком і його соратником і однодумцем М. Павликом, В. Навроцьким, О. Крилець ким та багатьма іншими представниками демократичної інтелігенції. У 80-х рр. ХІХст. до Галичині приїжджають учасники російського революційного руху, діячі революційних гуртків на Україні і в Польщі, в Петербурзі і Москві, які встановлюють зв’язки з галицькими демократичними і прогресивними класами, привозять революційну літературу.

Пристрасну любов і відданість своєму народові крізь усе життя проніс Франко. Любов до вітчизни, свого народу надавало йому силу боротьбі з Австро-Угорською монархією, з усіма чорними силами режиму.

Франка до глибини душі обурювало лицемірство буржуазно-націоналістичних запроданців, які патріотичними фразами маскували свою лакейську службу чужоземним поневолювачем. Робітничий клас Франко приймав як такий, що відіграє велику роль в міжнародній солідарності.

Необхідністю об’єднання робітників різних націй Франко, як і основоположники наукового соціалізму виводив із об’єктивних умов робітничого руху. Він розумів, що оскільки інтереси капіталістів усіх країн – “витягання як найбільших користей з праці інших” – однакові, то проти капіталістичної експлуатації робітникам треба боротися спільними зусиллями, об’єднавшись в одну купу, в одну міцну громаду.

Важливою запорукою об’єднання робітників Франко вважав виховання і зміцнення у них почуття робітничої солідарності, розуміння своїх спільних інтересів і завдань.

Широку пропаганду робітничої солідарності Франко проводив на сторінках газети “Prasa”. У №8 за 1878р. газета підняла питання про необхідність солідарності між робітниками.

Згодом, ставши одним із редакторів газети, Іван Франко прагнув спрямувати все що висвітлюється на її сторінках на пропаганду єдності цілей і завдань робітників Галичини. У передовій статті “Від видавництва” він писав, що газета буде регулярно вміщувати матеріали, які сприятимуть збільшенню солідарності і дружби між працюючими класами. Ряд статей з цієї тематики належить перу Франка.

Велике значення для піднесення свідомості робітників, їх згуртування мала стаття Франка “Солідарність”. В ній прозвучав заклик до трудящих Галичини єднатися у боротьбі за спільні інтереси, бо тільки таке єднання є запорукою їх визволення від капіталістичної експлуатації. Солідарність – ось