Франко не тільки пропагував солідарність між українськими, польськими і єврейськими робітниками Галичини, а й закликав їх до єднання з робітниками всіх країн. У статті “Що нас єднає і що нас роз’єднує?” він звертав увагу на необхідність показувати життя, факти експлуатації робітників закордоном, висвітлювати їх боротьбу за свої права.

Кар’єра Франка більш схожа на сходження на Голгофу. Вона була позначена тюрмами і ув’язненнями, переховуванням від жандармів у лані жити під зливою, лютою ненавистю ворогів, знесиленням під пекучим сонцем, погордою земляків, порозумінням друзів. Після важкого приступу хвороби у 1908р. лікарі відмовилися лікувати Франка, вважаючи його стан здоров’я безнадійним. І все-таки він виніс свій хрест до кінця, давши українському народові стільки творів, віршів, поеми, оповідань, драм, повістей, перекладів, публіцистичних і наукових статей, скільки не дав ніхто – ні до, ні після нього.

Заради чого йшов Іван Франко на такі особисті жертви, зазнавав переслідувань, зносив важкі удари долі?

Кілька років тому відповідь на це запитання не викликала б жодних труднощів, але тепер, коли ми подивилися правді у вічі, відповісти на ці запитання не так уже й легко. Іван Франко мріяв про братство народів, а нині маємо цілі регіони де міжнаціональне напруження виливається у різанину. Він сподівався, що ХХ вік принесе сповнення всіх чесних чоловіколюбних змагань, а тим часом наше століття принесло людству гітлерівські і сталінські концтабори, атомну зброю і десяти інших засобів масового знищення.

Секрет мінливості поглядів Франка полягає в тому, що він набагато раніше від своїх товаришів відчував зміни у політичній ситуації і швидше реагував на них.

Основне завдання українських політичних сил формулював таким чином: “Витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм здібний до самостійного культурного і політичного життя. Шлях до досягнення цього стану Іван Франко бачив у самоорганізації народу, тобто у формуванні сітки політичних, господарських, культурних організацій, що творили підвалини майбутньої держави.

Франко робив усе можливе щоб налагодити контакт з реорганізованим товариством. У журналі “Народ” він дав докладну інформацію про статут нового товариства. У 1895р. він починає друкуватися в “Записках наукового товариства ім. Шевченка”. Спочатку друкується його рецензія на видання творів Сковороди за редакцією Багалія, потім розвідка “Наймичка” Тараса Шевченка. У 1896 році починається публікація багатотомного видання Франка “Апокрифи і легенди з українських рукописів” у серії “Пам’ятки української мови і літератури”. В 1898р. за редакцією Франка виходить 5 том “Етнографічного збірника”.

Від імені письменників Наталя Кобринська сказала, що Франко – “Талант, що становить епоху нашого літературно-культурного розвитку. Сміло можна сказати що реалістичний період і в багатших літературах, як у польській або німецькій, не найшов такого гідного заступника, як наша має в Івані Франку”.

У 1899р. Іван Франко зробив один помилковий крок у своєму житті. Слід нагадати, що письменник весь час барв участь у роботі радикальної партії. Він головував на IV з’їзді партії. Проте, він не міг вплинути на ухвали з’їзду, що ліквідував поділ програми на максимум і мінімум. З програми викреслено вимогу автономії країв і записано вимогу “політичної автономії національних території”, вимогу створення окремого краю з українських частин Галичини та Буковини, що було уступкою націоналістам.

Зробивши помилковий крок у політиці Іван Франко далі йшов дорогою реалізму й народності в своїй творчості. Проте, що Іван Франко не цілком розірвав із старими ідеалами свідчить його велика робота “Що таке поступ?”, що друкувалася в коломийському часописі “Поступ” 1903 року й того ж року вийшла окремим виданням. Це власне, науково-популярна історія суспільно-культурного розвитку від найдавніших часів до сучасності. Коли в січні 1905 року Горький був арештований і ув’язнений в Петропавловській фортеці Іван Франко надрукував у Львівській газеті “Новий громадський голос” статтю сповнену протесту. Перша російська революція викликала піднесення й художній творчості письменника. Саме у 1905 році була написані одна з найвизначніших поем “Мойсей”. У ній також виявилися сподівання наповнені соціального і національного визволення українського народу. В образі ізраїльського народу зображено тернистий шлях до волі українського народу. Саме до нього звертається поет у вступі:

Народе мій, замучений розбити,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людський презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущин душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

То ким для нас є Іван Франко? Вічним революціонером – каменярем? Сповненим добрих намірів Донкіхотом? Національним пророком Мойсеєм?

Думаємо, що для означення велетенської Франкової постаті найкраще підходить останній образ. Бо сорок років водив Мойсей свій народ спрямовуючи його на дорогу людської цивілізації. 70 років після Франкової смерті український народ блукав шукаючи своєї обітованої землі.

То чи ж не судилося йому тепер, коли заповіді Франка вертаються до народу, нарешті завершити ці блукання.