Саме арабська єдність стала пріоритетною у подальшому політичному курсі М. Каддафі, що передбачала створення основи майбутньої всеарабської держави. Постає питання чому арабська єдність? Зважаючи на незадоволене самолюбство лідера малої країни, його прагнення вийти у загально арабські лідери, возвеличити свою Батьківщину, через честолюбство і жагу слави, що присутні революціонеру. Однак очевидною постає істина віра в необхідність врятувати велич арабської нації.

Соціалізм М. Каддафі розумів як ісламський, що відповідав нормам Корану, принципом приватної власності і спадковості [Егорин . История Ливии. с.202].

Свобода розглядалася, як індивідуальна і національна незалежність, що виключає явище колоніалізму в країні. Саме не мітингу 16 жовтня 1969 року М. Каддафі заявив про повну евакуацію іноземних баз, нейтралітет і неприєднання як основні політичні напрями нового уряду. Підтвердженням такої політики стала остаточна ліквідація американських баз 11 червня 1970 року. Уже тоді стало зрозуміло про серйозність намірів М. Каддафі. Вузьконаціональна платформа, на основі якої об’єднувались члени ОВОСЮ після революції, змінюється. Лівія отримала можливість двох шляхів розвитку: капіталістичний і соціалістичний, що викликало розбіжності в поглядах членів організації. Дискусії всередині РРК призвели до її розколу [Егорин . Юбилей Джамахирии // НАС. – 1989.– с.12] і часткового відходу М. Каддафі від справ. Однак пішовши на компроміс, він взяв на себе обов’язки глави держави. Поступово ядро молодих радикалів і прихильників революції, через політичні і ідеологічні протиріччя з РРК, командна верхівка на яку опирався М. Каддафі, відходить від політичної діяльності через соціальні і особисті причини. Тому перший етап лівійської революції став перехідним (1968-1973рр.), який характеризувався антиімперіалістичними заходами. В той же час відсутність чіткої стратегії розвитку країни і скептичне ставлення до Західної моделі демократії, негативно позначилося на розвитку революційних процесів у країні.

Таким чином, виявилася криза тесерівської моделі розвитку країни. М. Каддафі більше орієнтувався на величезні енергоресурси, тобто на збалансовані доходи від експлуатації іноземних компаній. Тому до середини 70-х років лівійський лідер відчув необхідність у створенні власної концепції соціального устрою, яка б відповідала його ідеям і неординарній особистості. А. Егорін, що з 1974 по 1980 рр. знаходився на службі в посольстві СРСР в Лівії, відмітив неординарність особи М. Каддафі. [Егорин. М. Каддафи // НАС– 1995– №5–с.45]. При зустрічі завжди першим подає витягнуту руку, що з точки зору психології свідчить про його домінантність, що не дає можливості встановити рівноправність партнерів [Алан Пиз Язык телодвижений с.42]. Цей жест характерний для вольової людини, що примушує співрозмовника підкорятися йому [Алан Пиз Язык телодвижений с.42] і водночас захищає свою психологічну територію, що властиво людям з малонаселеної місцевості. При цьому його очі, як дві карі вуглинки, що ніби дивляться на тебе, однак в них можна побачити внутрішню прохолоду і вилому [Егорин. М. Каддафи // НАС– 1995– №5–с.43]. Він розмовляє з вами, а по очах зрозуміло, що думає про щось інше, дивлячись крізь вас. Однак постійно відкинуте підборіддя свідчить про переважаючі над вами позиції. [Алан Пиз Язык телодвижений с.114]. Жест перекидання ноги на ногу, показуючи підошву свого взуття, в арабському світі означає зверхнє ставлення до співрозмовника. Саме його застосовує М. Каддафі навіть при переговорах з Тоні Блером [Замятина. Каддафи ум не плоит // эхо планеты – 2004. – №14 с.12]. З точки зору мови жестів – це жест спрямованості і внутрішнього протиріччя щодо позицій співрозмовника. [Алан Пиз Язык телодвижений с.68]. Одночасно відкидання ??? на спинку дивана притаманне виявленим в собі людям з почуттям перевершеності над іншими [Алан Пиз Язык телодвижений с.101].

Отже, характеризуючи М.Каддафі зауважимо: він є політиком з вольовим характером, впевненістю в собі, що дозволяє говорити про почуття гордості, могутності і харизматичності.

В той же час при зустрічі він ввічливо посміхається і водночас стає серйозним, коли розмова набирає політичної спрямованості. Приймання гостей він ніколи не відволікається на по сторонні справи.

Однак його очі і вигляд створюють враження втомленої людини. Знаючи про аскетизм лівійського лідера і патологічну неприязнь до алкоголю і кави, приходить розуміння про працездатність людини. М. Каддафі працює по 16-18 годин на добу [Егорин. М. Каддафи // НАС– 1995– №5–с.43], займаючись не лише політичними справами, а й самоосвітою. Захоплюється історією Країн Старого і Нового світу, любить цитувати світових класиків літератури. Таким чином стає зрозумілою вимога М. Каддафі, що завжди прикривається фасадом зовнішньої елегантності. Зовнішньо він завжди виглядає елегантно, в чому б не був одягнений: військову форму чи лівійський традиційний костюм. Захоплюється мундирами, доповнюючи їх чорними окулярами, що повністю приховують його очі. Деякі західні дослідники вважають, що М. Каддафі розумово неповноцінний [Млечин. Парень воспитаный улицей // Новое время. – 1992– №15–с.29], що він живе у шизофренічному світі. Однак його ірраціоналізм скоріше наслідок беззаконності, що притаманна тоталітарним суспільствам.

Коли він з’являється на публіці в екзотичній формі у супроводі жінок-охоронців, це викликає сміх у іноземців. Та в Лівії це багатьом подобається. У нього є харизма сильної людини, яка доб’ється всього чого захоче. І тому недивно, що в Країні існує явище феномену Каддафі.

Він не любить багатослів’я, вислуховує все, що йому говорять, однак любить щоб його слухали не перебиваючи. Ця риса його характеру яскраво продемонстрована на прощальній зустрічі з московською делегацією на чолі головою ради міністрів СРСР Косигіним. Коли за перервану бесіду М. Каддафі він отримав навчальну лекцію з