Розглядаючи нове суспільство лівійський лідер вважає „это общество которое абсолютно свободно. Это достигается только удовлетворением материальных и духовных потребностей человека, путем освобождения этих потребностей от господства других людей” [М.Каддафи Зеленая книга, с. 55]. По відношенню до сільськогосподарського розвитку країни ідеї М. Каддафі знову ж співпадають з теоретичними планами Маню.

Вихід в світ цієї частини „Зеленої книги” піднесений суспільству як економічний путівник в новий світ.

Перехід від теорії до практики виразився у пошуку альтернативності комуністичних шляхів, однак сам М. Каддафі розумів його по своєму. В першу чергу це стосувалося осуду західного капіталізму, в залежності від якого національна буржуазія продовжувалася залишатися і надалі. Саме в цьому полягає демагогія ідей Каддафі: „ісламського соціалізму” і „третього шляху”. Відмітимо той важливий факт, що друга частина „Зеленої книги”, що стосувалася економічного розвитку, вперше видана на Заході на німецькій, а згодом англійській мовах. У Лівії на арабській мові вона з’явилася 2 лютого 1978 року.

1 червня 1979 року з’являється третя частина, яка стосується соціальних перетворень й розвитку суспільства. В ній висувається теза про роль соціального фактору, як рушія людської історії, тому національно-визвольна боротьба теж виступає як соціальний рух.

На кінець, „третя Світова теорія” претендує на абсолютну істину викладених в ній принципів лиш тому, що заснована на єдиній „правдивій” релігії – ісламі: державний прапор джамахіріт зеленого кольору, „зеленим” називається і політичний „основний” документ країни. Ця теорія третя і остання. „Почему третья?” „Уже существуют две теории – коммунистическая и капиталистическая. Почему мировая? Потому, что ее положения могут быть применены в любом уголке мира”, – сказав М. Каддафі. [Яременко. Джимахирия // Новое время. – 1989. – №39. – с. 19]. З цієї точки зору вона схожа з одкровенням посланця Аллаха Мухаммеда, що був останнім пророком.

Портрет М. Каддафі – ревного мусульманина, що прагне до відродження устрою раннього ісламу часів пророка, який бореться за очищення віри від фальсифікацій. Яскравий поборник Світового імперіалізму і міжнародного комунізму. Борючись за відродження ісламу М. Каддафі ототожнює його з племенем, відносини в якому є ісламськими. Глава племені автоматично стає її духовним проводарем, тому відбувається злиття духовної і світської гілок влади, оскільки для М. Каддафі нація – це велике плем’я, що сам він, будучи її лідером, поєднює в собі функції вождя і релігійного шаха. [М.Каддафи Зеленая книга, с. 106].

„Гармония внутри каждой нации может быть обеспечена только наличием единой веры и религии. Тогда „социальный фактор” совпадает с религиозным и будет достигнуто единство общества” [М.Каддафи Зеленая книга, с. 54].

Таким чином, нація, що втрачає націоналізм як свою ідеологію приречена на загибель. [Левин З. Ислам и национализм, с. 196]. В роботі М. Каддафі висувається ідея пануючої арабської нації, що має особливу пріоритетну міжнаціональну релігію, на якій лежить універсальна місія: пророк – араб, Коран – арабською мовою, Лівія – арабська країна. [Левин З. Ислам и национализм, с. 197].

Важливим елементом гармонії єдності нації виступає сім’я а не держава. Разом з тим сімя для М. Каддафі це широке поняття. „Племя – это таже семья увеличившаяся вследствие роста потомства. Тоисть племя – это большая семья. Нация – это племя. Мир – это нация, разделившаяся на много наций. Значит мир – это большая нация” [М.Каддафи Зеленая книга, с. 105].

Відмітимо, що останні тези в сучасному світі звучать максималістично. Подібна думка побутує і в М. Бакуніна, тільки замість терміну „плем’я” він використовує слово „община” [Бакунин. Философия, социология, политика, с. 516], у П. Кропошкина „– Возникнут также федерации общин между собой...”. [Кропошкин. Записки революционера, с.378]. Таким чином М. Каддафі розвиває ідеї М. Бакуні на і П. Кропошкіна, вводячи їх в свою концепцію, проводячи її на практиці (об’єднання Лівії з Єгиптом, обєднання всього арабського Світу та Африки в Єдиний союз), так ця ідея так іне реалізувалася.

Значна частина третього розділу присвячена мистецтву, культурі, освіті та іншому. Вважаючи себе прихильником „нової Свободи”, він розглядає ці сфери як форми диктату над людиною: „принудительное насаждение в массах ... инструмент социальной монополизации” [М.Каддафи Зеленая книга, с. 150]. В той же час кожна людина має природне право на знання і вибір знань. Все це має стати масовим. В цих тезах знаходило спільне з поглядами П. Кропошкіна, особливо у справі вибору індивіда певних особистих вподобань, М. Каддафі лише чіткіше висловлює питання їх практичного втілення в життя. [Кропошкин. Записки революционера, с.115].

Аналізуючи ідеї М. Каддафі і інших радикальних революціонерів – анархістів зауважимо, що в своїх поглядах вони опиралися на національні особливості свого народу, тому саме в цьому криється причина поєднання їх поглядів. В них є щось спільне і одночасно специфічне, незалежно від того чи Захід чи Схід.

В цілому, ознайомившись з ідеями російських радикалів, М. Каддафі використав ті елементи, що були притаманні російському суспільству і лівійському менталітету.

Певні відмінності між системами дали можливість