2. Л. Скорик в політиці

Від першої конфіденційної ради у квітні 1989 року Лариса Скорик бере участь у Народному Русі України за перебудову. Була членом оргкомітету установчого з'їзду Руху, одним із авторів програми НРУ. Обрана членом його Великої Ради, заступником голови колегії по культурі, науці й освіті. Бере посильну участь у роботі асоціації «Зелений світ», Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Всі ці аспекти роботи Лариси Павлівни — професіональний, педагогічний, громадський — їй добре прислужилися для вироблення власної політичної позиції, та й для перемоги на виборах.

Багато проблем стоїть перед Верховною Радою. Є в ній і комісія з проблем жінок. «А питання це дуже складне,— наголосила у своєму інтерв'ю журналу «Україна» Лариса Скорик. — Сферу соціальних проблем, і передусім, проблему емансипації, доведено до абсурду. Коли немає нормальних умов життя, оця рівноправність жінки перетворилася на її подвійне, потрійне рабство. Емансипація, якої добивалися жінки в цивілізованих країнах, мала інше коріння, інші причини. У нас, як і багато чого, це явище набуло потворного вигляду. В Україні протягом століть тривало нищення національної свідомості й культивувалося презирство до українського як сільського. Маю на увазі, на сході України, де культура міська була антагоністична культурі українській. Культивувалося презирство до мовної культури. Самобутнє українське фактично було витіснене з міст, а залишилось тільки по селах. Ті люди, які приходили до міста із села, швидко асимілювалися, намагалися навчитись ніби-то аристократичної мови і геть забували про те, що тій дитині треба передавати з молоком такі почуття, як національна гідність, національна свідомість. Тут слід згадати приклад Василя Стуса. Якби йому в дитинстві мати не співала пісень, на слова Шевченка і якби він їх не пам'ятав, то ще невідомо, яка людина з нього вийшла б».

Коли в Києві, на площі Жовтневої Революції (нині майдан Незалежності), голодували студенти, Лариса Павлівна перебувала в Америці. Дізнавшись про події на площі, вона оголосила у Вашингтоні голодування і вилетіла звідти на три дні раніше. 12 вересня вона вже була в Києві з тими депутатами, які приєдналися до студентів.

Якось на запитання кореспондента одного із журналів, щоб хотіла Лариса Скорик побажати читачам, вона відповіла: «Я б побажала того, що для мене є найважливішим, — злагоди з самим собою. Звичайно, це важко в такому нужденному житті, як зараз у нас...

Під час своєї короткої подорожі по Америці я дізналася, що там є такі монастирі, куди людина будь-якого віросповідання або навіть і невіруюча може прийти, коли завгодно, і бути там стільки захоче, її ніхто не буде питати, докучати їй. А тільки допоможуть прийти до злагоди з собою. Це мене надзвичайно зворушило. Душевна гармонія — найбільший скарб. Людина, яка ним володіє. має весь світ. Для цього не так багато вже й треба. Необхідно лиш відчути, що духовне вище, ніж матеріальне.

Політика приходить і відходить. А душа е вічною. І бути їй щасливою чи не бути, залежить від кожного нашого кроку на цій землі, від кожного вчинку.

Ми живемо у суспільстві, де, на превеликий жаль, немає ні такого монастиря, куди можна було б прийти у хвилини душевного неспокою, ні свіжого повітря, ні можливості зосередитись на молитві, поезії або на мереживі гілок у фіолетовому небі... Це нас страшенно збіднює. Але, я думаю, саме те, що ми зараз так серйозно займаємося політикою, можливо, і є крок до створення таких умов, щоб людина могла слухати себе. Щоб якнайчастіше нас усіх відвідували стани злету і душевної гармонії».

Висновок

Деякі вчені, зокрема Г.Г. Поченцов, вважають, що жінка-політик має складніший імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні "чоловічі" риси (звідси — "залізна леді" Маргарет Тетчер, або "стальна леді" Мадлен Олбрайт), але па загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий "пульсуючий" імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї: тільки аудиторія починає звикати до "чоловічої" поведінки жінки-політика, раптом починає діяти жіноча іміджева модель. У результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності.

Одна з відомих представниць феміністської лінгвістики ФРН Дебора Танен відмітила, що конфлікт між жіночністю та авторитетом особливо яскраво виявляється у жінок, які ідуть у політику. Вона вказує па те, що ознаки гарного політика і чоловіка є ідентичними, а жінка має вирішувати, чи хоче вона, щоб її вважали сильним керівником чи добропорядною жінкою. Якщо чоловік вміє відстоювати свою думку, мислити логічно, якщо він компетентний та владний, то це підвищує його "цінність" як чоловіка. Якщо ж ті самі якості притаманні жінці, то вона ризикує втратити свою "цінність" як жінка.

Отже, виникає необхідність створення такої моделі лідерства, де жінці не було б потрібно сліпо копіювати чоловічий образ політика. Знаючи соціально-психологічні особливості жіночого та чоловічого політичного лідерства, вона зможе гармонійно поєднати окремі риси, не втрачаючи при цьому жіночості та унікальності. Саме