Як викладач І. Огієнко гостро відчував необхідність реорганізації старої системи освіти. По-перше, в українській школі мала нарешті зазвучати українська мова, по-друге, потрібно було змінити форми й методи навчання, що ґрунтувалися на заучуванні матеріалу, а не його розумінні, на псевдонауковості замість доступності. Свої погляди на шкільну програму І. Огієнко виклав у вже згадуваній брошурі "Рідна мова в українській школі". "Головною підвалиною шкільної освіти, безумовно, і поперед була, і завше буде рідна мова" Огієнко І. Рідна мова в українській школі. – К., 1917. – С. 3. , — вважав учений. Якими ж будуть уроки української? Звичайно, це буде студіювання граматики — оновленої, створеної під гаслом "Граматика — то наука про життя української мови". Народження мови, періоди її розвитку пояснюють теперішній стан. Отже, учні дістануть відповідь на питання, тому зараз так, а не інакше, бо знатимуть історію мови. Комплексне поетапне вивчення її І. Огієнко уявляв таким. Перший рік навчання — засвоєння відомостей про частини мови та їхні парадигми з історичним освітленням у простій формі. Другий рік — ознайомлення із законами мови, з'ясування особливостей української мови порівняно з російською і, бажано, старослов'янською. Третій рік — вивчення синтаксису (але не зводячи все тільки до пунктуації).

Учні повинні зрозуміти відмінності в побудові речень і словосполучень таких близькоспоріднених мов, як українська й російська. За перші три роки засвоюються і правописні норми. Далі знання мають поглиблюватися — вводиться курс "Початки старослов'янської мови вкупі з історією української мови". У 5-му класі — навчання основ загального мовознавства. Два останні роки (4-й і 5-й класи) — узагальнення відомостей про історію української мови на науковому ґрунті. Учні, уже маючи відповідний рівень освіти, можуть самостійно досліджувати мову. записувати діалектологічні й фольклорні матеріали.

І. Огієнко робить практичні кроки на ниві освіти. У 1917 p. його обирають членом Ради Міністерства освіти, створеного Центральною Радою. Професор І._Огієнко ініціює заснування Українського народного університету, а в ньому започатковує курс "Українська культура", клопочеться про дерусифікацію Київського університету, виступає на вчительському з'їзді. У 1919 p. обіймає посаду міністра освіти УНР. Після евакуації уряду УНР учений опиняється в Кам'янці-Подільському і в ролі ректора налагоджує роботу раніше заснованого там університету. Серед викладачів, запрошених Огієнком на роботу, були мовознавець Є. Тимченко і письменник В. Самійленко. І. Огієнко прагне створити навчальний заклад європейського рівня. Крім українських, відкриваються кафедри польської та єврейської літератури й історії.

З педагогічною практикою І. Огієнка пов'язана плідна методична діяльність. Професор випускає у світ посібники і підручники "Українська граматика: основи вкраїнського правопису", "Українська граматика", "Краткий курс украинского языка: из лекций по истории украинского языка", "Курс украинского языка" та ін. Загалом за 1917-1918 pp. він видає близько двадцяти праць. Здебільшого це посібники для початківців — як дітей, так і дорослих. Проте, відповідаючи досить прагматичній меті, книжки давали глибоко наукові, огієнківські знання — із зануренням в історію, у порівнянні з іншими мовами. Так, "Українська граматика: основи вкраїнського правопису" адресувалася першокласникам народних шкіл і учням підготовчих класів середніх шкіл. Поряд із традиційними структурними елементами — правилами, вправами, зразками каліграфічне написаних текстів — І. Огієнко вміщує фотознімки, що допомагають правильно артикулювати окремі голосні і приголосні звуки.

3 великою любов'ю до рідної мови створений "Курс украинского языка", призначений для тих, хто бажає вивчити українську. Це не просто ознайомлення з особливостями мови, яку описано в порівнянні з російською (а для цього укладені невеличкі словнички міжмовних омонімів і слів, які мають різний рід, а також наголос). У книжці відчувається прагнення автора викликати симпатію до рідної мови, співчуття до її тернистої долі. На перших сторінках він розповідає про історію назв Україна, Русь і Мала Русь, про населення і територію українців, про говори української мови. Для більшої об'єктивності І. Огієнко подає розділ "Мысли учених людей об украинском языке". Українська — окрема, самостійна мова зі своєю історією, фонетичною і морфологічною системами, правописом. Щоб підкреслити неговірковий (стосовно російської мови) статус української, Огієнко порівнює її також із сербською мовою і знаходить багато спільного.

Про авторитетність мови свідчить усталеність її правопису, і саме тому І._Огієнко ґрунтовно займався цим питанням. Міністр освіти Центральної Ради І._Стешенко доручив І. Огієнкові укласти короткий правописний кодекс. Потім матеріали Огієнка опрацювала правописна комісія, яку він очолював. До складу комісії входили такі відомі мовознавці, як Г. Голоскевич, М. Грунський, А._Кримський, О. Курило, Є. Тимченко та ін. Доля основних правил українського правопису вирішувалася у тривалих дискусіях. Ставши міністром освіти, І._Огієнко скликав комісію для остаточного редагування правопису, і в січні 1919_p. Міністерство народної освіти ухвалило правопис для обов'язкового використання в усій Україні. Досить лаконічні правила не могли кодифікувати всі можливі випадки, тож у 1923 p. Огієнко випустив наглядні таблиці (правопису, пунктуації, синтаксису і милозвучності української мови). І. Огієнко втілював у життя гасло "Для одного народу — один правопис". Цей, здавалося б, простий і зрозумілий заклик у 20-ті pp. минулого століття доводилося відстоювати, адже в Галичині все ще функціонував західноукраїнський варіант літературної мови,