Как погасли техасские «звезды»
Я
кщо б Микола Куліш дожив до тих приємних днів, коли всіма шанований ювіляр згадує минуле, він, можливо, почав би своє слово так:
Уявіть собі, друзі, грудневу віхолу в безмежному таврійському степу, село Чаплинку, де в багатіїв тріщать комори, а бідняки підраховують останні запаси хліба, - мабудь, вистачить лише до різдва; нужденну наймитську хатину, мале, що вовтузиться в лахмітті. Це – я. « І щастить тим злидням на дітей », - певно, подумав би та й сплюнув котрийсь з багатіїв, почувши новину…
Потім уявіть собі, друзі, несподіване і химерно-важке сирітське щастя,
яке приводить мене в місто Олешки – чудову оазу садів і виноградників серед замріяних плавнів, де я, голодний та обідраний, старанням добрих і недобрих людей вчусь. І де? В гімназії !..
І, нарешті, уявіть собі, друзі, безмежну голубінь моря, нестерпні пахощі акації, строкатість кольорів і барв, і в цьому шаленстві півдня – постать заклопотаного чоловіка з портфелем в руці. Це знову – я, в завжди трохи сентиментальній Одесі, в місті моєї першої і останньої любові…
Цілком ймовірно, що М.Куліш почав би свій виступ інакше і, певно, не згадував би ні про чорноморські сухі степи, ні про спокійні води Конки та Чайки – річок, що з тихим плескотом підмивають береги Олешок, ні про запіненого штормового моря.
Але нам треба було про все це згадати, бо в цупкій пам’яті М.Куліша, в емоційному багатстві його душі назавжди залишилося все це і, не висповідане перед читачем, жило, викарбоване до смерті…
Рівний причорноморський степ, велике село Чаплинка, хмари куряви, що здіймаються за вершником та чередою. Тут, в цьому селі, 6 грудня 1892 року в родині наймита народився Микола Гурович Куліш. В стислих рядках автобіографії письменника, присвячених «рожевосяйним» дитячим рокам, звучить біль і гіркота: « Отец, безлошадний крестьянин, большую часть жизни прослужил в помещичьих экономиях в качестве чернорабочего и у богатих мужиков поденщиком. Всю горесть подневольной жизни старался заглушить водкой. Мать, родом из Полтавской губ., еще девушкой пришлав Тавриду на зароботки к помещикам. До народной школи чуть ли не пятилетним мальчиком меня уже нанимали богатые мужики то пастухом свиней и телят, то нянькой, то погонщиком лошадей и проч. » Херсонський обласний державний архів, ф.№3-Р, оп. І, арх. 158, автобіографія М.Куліш, 1926р..
Про ці дитячі роки письменник неодноразово збирався розповісти В листі до І.Дніпровського (23.Х. 1923) ; назавжди залишилися у нього спогади про неповторну красу степу, і прозорість степової блакиті, і напівголодне існування наймитчука.
Коли М.Кулішу сповнилось 8 років, він вступив до народної школи, де на обдарованого хлопця зразу ж звернули увагу. Нестатки, злиденне життя примушували хлопця йти на заробітки, і під час канікул школяр часто ставав наймитом. А через три роки хлопець зовсім переселився до чаплинського вчителя, у якого доглядав дітей.
Такі були перші пам’ятні шкільні роки – у злиднях, наймах і жагучому бажанні вчитись.
Обдарований син бідняка-п’яниці, мабуть, так би й загинув десь в причорноморських степах, загубився б серед сотень наймитів казково багатих економій Фальцфейнів та інших некоронованих магнатів Таврії.
Але дихання революції 1905 року чулося вже і на півдні в усьому, починаючи від наймитських страйків і кінчаючи зміцненням загальнодемократичного руху. Епоха бурхливого протесту проти гноблення і насильства своєрідно позначилась і на дальшій долі хлопця, винесла його з глибини народного життя.
Захоплена демократичними ідеями, чаплинська інтелігенція в 1905 році ,
коли М.Куліш закінчив народну школу, збирає щось біля 100 карбованців і на ці гроші посилає хлопця в повітове місто Олешки для навчання у 4-класному міському училищі.
Так опинився Микола Куліш в Олешках (зараз – Цюрупінськ, Херсонської обл.) - «містечку вільних моряків, рибалок, баклажанників, абрикосників та старих одзволених генералів, що цілими купами доживали тут на дешевині», - як скаже потім Ю.Яновський у знаменитих «Вершниках». Опинився один, без родичів і знайомих, а коли закінчилися зібрані гроші – то й без притулку, без будь-яких засобів для існування. Саме ці роки, мабуть, наклали свій відбиток на формування його характеру – веселий і дотепний, він був, проте, завжди трохи сам в собі. «Добро хоть к одиночеству я еще в молодости приучил себя » Лист до О.К.Корнєєвої-Маслової від 30.IV. 1925 р. , - напише він з гіркотою пізніше.
Надій на освіту почали зникати, але в пригоді став несподіваний випадок: М.Куліша було прийнято до сирітського приюту Олешківського благодійного товариства, і він мав можливість продовжувати освіту. Але «подаяння» панів не купили його душі, і він «вместо благодарности испытывал к своим благодетелям ненависть» Херсонський обласний державний архів, ф. №3-Р оп. І, арх. 158.
Цей бунтарський дух і ненависть до панів були добрим грунтом для сприйняття революційних ідей, що були в повітрі, очищеному грозою 1905 року. Вже в другому класі училища від такого ж, як він , «плебея» М.Куліш дізнається про програму РСДРП; в третьому класі начальствохарактеризує його як «бунтаря і політично неблагонадійного», що падає приклади «поганого мужицького тону».
З цього часу, власне, і починається складний процес формування політичного світоглялу юнака, процес, який спрямовувався волею обставин, часто випадкових, йшов, по суті, стихійно, бо ніяка міцна постійна рука його тоді не скеровувала. Тим більш цікаво і цінно, що навіть цей шлях в майбутньому привів М.Куліша до лав Комуністчної партії.
В період навчання в училищі,