потім – в гімназії («Алешковское мужское учебное заведение І разряда общества «Образование»), куди він вступив восені 1908 року при підтримці «деяких молодих вчителів», М.Куліш все активніше виявляє ненависть до царізму. Юнак не тільки бере участь в легальних гімназійних рукописних виданнях ( «Наша жизнь» ), але й працює в нелегальних учнівських журналах ( «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество»). Так само завзято віддається він влаштуванню самодіяльних вистав, де виступає в ролі режисера, актора в спектаклях «Мартин Боруля» І.Тобілевича, «Наталка Полтавка» І.Котляревського та «Пошились в дурні» М.Крапивницького; керує учнівським хором, який потайки розучує не лише народні пісні, але й «Варшав’янку» Із спогадів товариша по навчанню Г,А,Кирлюченка, записаних Г.Трофимовським. . Бере в ці роки М.Куліш і безпосередню участь в революційній діяльності під керівництвом вчителів С.П. Вітра та О.І. Калініна ( брата М.І. Калініна), робітника-друкаря О.К. Калганова та ін.
Так проходили роки навчання і кінчалась горем бита, а все-таки радісна молодість, сповнена надій, які так часто несподівано руйнувались.
Була зруйнована надія, здавлось, вже цілком певна – закінчити гімназію. В 1913 році її закрили, бо, як писав М.Куліш, вона мала «в своїх стінах куховарських синів, звощиків та мужиків». Юнак знову опинився на вулиці. Він вирішує скласти іспити за курс гімназії екстерном і для цього їде на Кавказ (Сочі, Тбілісі). Нарешті в 1914 році його бажання здійснилося. Тоді ж народились нові плани – університет, будь-що вступити до університету.
Та цій мрії не судилося здійснитись. На перешкоді стало вже не особисте лихо, а велика трагедія людства – почалась перша світова війна…
Для М.Куліша, як і для багатьох представників його покоління, з війною закінчилася юність. Війна зірвала з їхніх очей пелену псевдоромантизму, розвіяла довірливість і розгорнула перед ними вражаючі картини смерті, руйнувать. Чужа трудовій людині війна, розв’язана імперіалістами, нестерпним тягарем навалилась на юнацькі душі. Це було те покоління, від імені якого М.Ірчан сказав: «Моє юне серце розколола війна»; від імені якого В.Броневський писав у вірші «Молодість» про юність, віддану на знищення черній артилерії, про вагу горя й муку, що навалилися на юнака з «нерозумний серцем - сімнадцятилітнім».
На Заході внаслідок катастрофи війни з’явилось «загублене покоління»
митців, людей часто виняткового таланту, але душевно надломлених,відірваних від суспільства,що зрадило надії їх юності, розчарованих. Багатьом митцям цього ж покоління на Сході також довелося пройти неминучий період шукань,
зневіри і відчаю, але світло Великої Жовтневої соціалістичної революції врятувало їх, яка здавалось, загубилась на полях війни.
Світло революційних ідей стало життєдайним і для М. Кулеша. Після мобілізації до армії він пробув рік в Одеський школі прапорщиків, а в 1915 році був відравлений на фроннт і три роки перебував в окопах на території Галичини та Литви, був поранений. Вже в березні 1917 р. М.Куліш одним з перших офіцерів 224 піхотного Юхновського полку переходить в революційний табір і працює в полковому комітеті, а також членом культурно-освітньої комісії Ради депутатів Окремої Армії.
Захоплений загальною хвилею «березневого пафосу», демократичними надіями на швидке здійснення революції, М.Куліш, однак, тоді ще не зміг зорієнтуватись у різних політичних програмах. З властивою йому чесністю і відвертістю пізніше він писав про себе «Политически был слабо развит. Сочувствовал эсерам» Херсонський обласний державний архів, ф.№3-Р, оп.І, арх.158..
Ця його політична неясність, незрілість, проте, поступово зникала, особливо після того, як Куліш з фронту (на початку 1918р. ) знову повернувся в Олешки. Тут він приєднується до більшовиків та «лівих» есерів,які тоді виступили в Олешках разом, і обирається головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Активна революційна робота М. Куліша переривається досить типовим для того часу антрактом – в часи гетьманщини його разум з іншими членами Ради кидають в тюрьму, де він і відсидів 5 місяців.
В 1919р. в часи Директорії від блоку революційних партій разом з більшовиком О. Калгановим М.Куліш входить до міської управи, де із запалом відстоює інтереси бідноти. Після знищення Директорії М.Куліш стає членом Дніпровського більшовицького повітового виконкому та завідуючим наросвітою.
Наступ денікінців припиняє мирну діяльність повітової Ради. Проблеми розвітку шкіл та театрів, здобуття паперу та олівців поступаються місцем завданням розшуків зброї, гармат, боєприпасів.
Війсковий комітет Дніпровського повіту видає наказ про мобілізацію та створення полків. Цей наказ, підписаний серед інших членів штабу і М.Кулішем, закликав робітників та селян вступати до лав дніпровських полків:
«Товариші селяни та робітники! Оголошена мобілізація є тим закликом, на який ви нас уповноважили. Не буде ж ні в кого з вас ні тіні вагань, залишаючи рідну родину та багатий врожай, і недовіри до тих, хто вас закликає і куди скеровує. Усі наші розпорядження зв’язані з оперативними штабами робітничо-селянської влади України та Великоросії» Зб. «З історії соціалістичної перебудови сільского господарства на Херсонщині», вип. І 1918-1925 рр.,Херсон, 1957, стор.207 .
З Дніпровським полком М.Куліш пройшов важкий шлях відступу від Херсона до Києва. Сам письменник не залишив спогадів про цей бурхливий період свого життя, хоч, мабуть, збирався написати. У листі до І.Дніпровського, розповідаючи про свій план, Микола Куліш писав: «1914-1922 (війна і революція) не покинуть меня доти, доки я не виллю їх на папір в живих словах і в згустках правди » Лист до І.Дніпровського від 12.VIII 1924 року, «Прапор», 1958, №7, стор.92.. Розповісти про цей час письменникові, на жаль, не вдалось. Проте один з епізодів громадянської війни,