Поль Верлен (Verlaine) (30 березня 1844 року, Париж), французький поет.

Біографія в поетичних збірниках

Верлен народився в родині капітана саперних військ. Дитинство поета було щасливим: обожнюючи свого єдиного і довгоочікуваного сина батьки (особливо мати) в усьому йому потурали і балували його. Верлен учився в ліцеї Бонапарта (нині Кондорсе), де почав писати вірші. Завершивши університет, він влаштувався на роботу в страхове суспільство, а потім у ратушу. У 1863 опублікував свій перший вірш. У 1866 уже вісім його віршів з'явилися в збірці «Сучасний Парнас». У тому ж році Верлен видав власну збірнику «Сатурнічі поезії», значну частину яких склали поезії, написані під помітним впливом Шарля Бодлера, Теофиля Готьє і парнасцев. У 1868 з'явилася брошурка за назвою «Подруги»: ці кілька віршів були присвячені темі лесбійської любові, і незначний тираж був негайно конфіскований поліцією (пізніше «Подруги» ввійшли в збірнику «Паралельно»). У 1869 вийшла друга книга Верлена «Галантні свята», головною темою яких стали мотиви мистецтва. У тому ж році поет познайомився з Матильдой Мот’є де Флервиль і після зарученя у червні 1869 почав працювати над збірникою «Добра пісня», цілком присвяченій нареченій. Книга, що вийшла у світло 12 червня 1870, за два місяці до вінчання, стала весільним подарунком Матильді. Четвертий збірник «Романси без слів» (1874) являв собою ліричний щоденник, у якому описувалися враження від подорожі по Бельгії й Англії.

Зустріч з Рембо

Вірші збірника створювалися з весни 1872 по весну 1873 і були самим безпосереднім образом зв'язані з драматичними відносинами Верлена і Рембо. Фатальна для обох поетів зустріч відбулася у вересні 1871, коли шістнадцятирічний Рембо приїхав за запрошенням Верлена в Париж. Дуже незабаром сімейне життя Верлена дало тріщину: навіть народження сина не могло врятувати цей шлюб. 7 липня Верлен пішов з будинку на настійну вимогу Рембо. Обоє поета відправилися в Англію, де вели розгульне й одночасно напівзлидарське існування. Двічі Рембо залишав свого друга, але повертався, відгукуючись на його запеклі заклики. Розв'язка наступила 10 липня 1873 у Брюсселеві: коли Рембо знову заговорив про своє бажання повернутися в Париж, смертельно п'яний Верлен двічі вистрілив у нього, легко ранивши в руку. По вироку суду Верлен був засуджений на два роки в'язниці, де пережив духовну кризу і звернувся до католицької віри. Звільнившись, Верлен у лютому 1875 приїжджає в Штутгарт для зустрічі з Рембо. Побачення закінчилося сваркою, і колишні друзі розсталися назавжди.

1880-1890-і роки

У 1881 Верлен видав збірник «Мудрість», назвавши його «книгою перетвореного»: основна частина віршів була написана в бельгійській в'язниці і під час перебування в Англії в 1875-1879. Широка публіка довідалася про існування таких поетів, як Верлен і Малларме, зі знаменитого роману Гюисмана «Навпаки» (1884), головний герой якого мав самі витончені літературні смаки. Збірник «Колись і недавно» (1885) був виданий, коли Верлен почав ставати знаменитим: саме сюди ввійшло прославлене «Поетичне мистецтво», написане в квітні 1874 з нагоди двохсотліття «Поетичного мистецтва» Буало. У 1888 з'явився збірник «Любов» — книга «католицьких» віршів Верлена. Більш третини віршів цього збірника об'єднані в цикл, присвячений пам'яті улюбленого учня Верлена — Люсьена Летинуа. Через рік вийшла книга з характерною назвою «Паралельно», у якій Верлен, по його власних словах, «як би прикидався прихильником диявола». Книгу «Щастя» (1891) звичайно називають заключною частиною трилогії (куди входять також «Мудрість» і «Любов»). Книга «Пісні до неї» (1891) присвячена танцівниці Эжени Кранц, що стала супутницею останніх років і днів Верлена. Книга «Таємні обідні» (1892) — ще одні збори католицьких віршів – була присвячена пам'яті Бодлера. Останній прижиттєвий збірник Верлена «Епіграми» вийшов у 1894.

Прозаїчні твори Верлена звичайно поділяють на «прозу уяви» і автобіографічну. До першого відносяться «Записки вдівця» (1886). Її різнорідні мініатюри, що були написані в основному в 1883-1884. Автобіографію Верлена складають такі твори як : «Мої лікарні» (1891), «Мої в'язниці» (1893) і почата незадовго «Сповідь», що поет не встиг завершити. У1896р. поета не стало.

Імпресіонізм і символізм

Верленові належить більше тисячі віршів. Він починав як соратник парнасцев Леконта де Лиля і Теофиля Готьє, але вже в «Романсах без слів» його стиль стає «імпресіоністичним»: це світ неясних, трудноуловимых настроїв, відчуттів, асоціацій, у яких розмита лінія переважає над контуром, відтінок – над однотонним кольором, світлотінь – над світлом і тінню. Поезія Верлена насичена меланхолією і безвихідністю, багато в чому обумовленої обставинами його життя. Підхопивши ідею Бодлера про розрив між дійсністю і мрією, він довів її до логічного кінця: мрії є єдиним притулком поета. Свято віруючи в абсолютну реальність мрій, Верлен фактично стирає грань між суб'єктивним і об'єктивним: його вірші впливають не своїм прямим предметним значенням, а навіяним і «підказаним» настроєм. Саме тому символісти вважали Верлена одним зі своїх попередників.

РЕФЕРАТ

Біографія Поля Верлена