керуючись постулатом про єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту — величина постійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. Автор стверджує, що у енергетичному бюджеті поверхні Землі все меньшою мірою грає роль її внутрішня енергія та поступово зменьшується кількість сонячної енергії; тому необхідно забеспечити збереження енергії, або перетворення постійної енергії(тепла) у вищу форму, яка спроможня перетворитися у механічний рух. На розподіл енергії має вплив людська праця: саме вона обумовлює накопичення енергії, яка перебуває у розпорядженні людства. Подолинський вказав на суперечність визначень праці, які давали такі економісти, як Кене, Сміт, Сісмонді, Сей та інші. Подолинський дає нове природничо-наукове визначення праці. “Праця, — пише він, — є таке споживання механічної та психічної роботи, що нагромаджена в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні”.
Одже за Подолинським, праця дає можливість накопичувати додаткову енергію на Землі, або запобігати її розсіюванню. Найліпшим видом корисної праці він називає землеробство. Посилаючись на аграрну статистику Франції (де у той час проживав), Подолинський порівняв продуктивність природних та оброблювальних земельних ділянок, показав як завдяки труду відбувається накопичення енергії, необхідної для одержання споживчих речовин, та дізнався, що саме є джерелом здатності до праці у людському тілі; цей аналіз спирався на дослідженнях у багатьох галузях – механіки, фізіки, хімії, біології, енергетики, психології, економіки та ін.. На підставі загальних було зроблено висновок, що праця зберігає енергію приблизно в 10 разів більше тієї, яку в неї вкладують. А це означає, що існують великі можливості задоволення людських потреб за рахунок збільшення енергетичного бюджету Землі. Суперечучи Мальтусу Подолинський підкреслює, що збільшення населення планети та підвищення продуктивності праці призведе до накопичення енергії, а тому – до прогресу людства. Капіталізм обумовлює збільшення накопичення енергії через підвищення продуктивності праці, але в той же час підвищується розкрадання енергії, тобто відбувається протлежний процес, пов’язаний з війнами, загибелью людей, невиробничим споживанням та виготовленням предметів розкоші. У французькому варіанті праці наводиться думка, що покінчити з розтратою природних ресурсів та забеспечити найбільше акумулювання енергії підсилу тільки соціалізму.
Саме праця може стати причиною таких змін у розподілі енергії, які дали б можливість використати найбільшу частину сил природи для задоволення людських потреб. Виходячи з цього він намагається відповісти на запитання: який же спосіб виробництва є найсприятливішим. Таким способом виробництва, за С. Подолинським, буде соціалізм.
Ключові моменти свого дослідження Подолинськийсформулював у 10 тезисах. Головне, на що він хотів звернути увагу читача, – це необхідність абсолютного збільшення енергетичного бюджету, “адже за незмінної її кількості перетворення нищої енергії у вищу скоро досягнеться межа після якої вона не зможе відбуватися без додаткових витрат на розсіювання”.
Французький варіант своєї праці С. Подолинський надіслав К. Марксу з проханням висловити свою думку по розробленому питанню і в листі до нього зазначив, що написав її під впливом “Капіталу”.
К. Маркс прихильно відгукнувся про працю С. Подолинського і звернувся до Ф. Енгельса з проханням висловити свою думку. У листах до К. Маркса (1882) Ф. Енгельс, указуючи на цінність відкриття С. Подолинського, водночас зазначав помилковість його висновків. “Його справжнє відкриття, — писав Ф. Енгельс, — полягає в тім, що людська праця може довше утримати на поверхні землі і довше примусити діяти сонячну енергію, ніж це було б без неї. Усі економічні наслідки, які він звідси виводить — помилкові”. “Подолинський, — писав далі Ф. Енгельс, — відхилився в бік від свого дуже цінного відкриття, тому що хотів знайти природничо-науковий доказ на користь правильності соціалізму і тому переплутав фізичне з економічним”.
Минуло понад сто років, і ідеї С. Подолинського оцінили належним чином. Його природничо-наукове пояснення процесу праці назвали “законом Подолинського”.
Завершив наукові розробки Подолинського В. І. Вернадський у своєму вченні про ноосферу.
Для характеристики світобачення Подолинського великий інтерес представляє його стаття “Громадівство і теорія Дарвіна”, де висловлюється оцінка так званого соціального дарвінізму, аналізується генезис співвідношення біологічного та соціального у світі животних та людському суспільстві. Автор критекує соціал-дарвіністов, які доказували неможливість соціалізму в силу ряду причин, а саме, нерівності людських індивідуумів. Посилаючись на тулмачення соціалістами поняття рівності, Подолинський не відкідає нерівність у майбутнєму суспільстві, яле таке, яке обумовлено уродженими задачками людини, а соціалістична організація забеспечитьт всебічний розвиток усіх громадян.
Свої перші праці, за виключенням тих, що присвячен питанням медицини, Подолинський друкував ананімно або під ініціалами П. С., а після 1877р. (очевидно вже не сподіваючись повернутися з еміграції) підписався вже повним іменем. Публікація програми “Громади” викликала бісову бурю з боку реакціонних кіл імперії. Газета “Києвлянін” в травні – квітні 1881р. надрукувала гострокритичні статті з цього приводу за підписом “Южнорус”. Влада заборонила батькам Подолинського відсилати сину гроші, щоб він не витрачав їх на революційну діяльність.
Смерть двох дітей, домашні проблеми, безперестанна праця – все це значно вплинуло на здоров’є Подолинського. Дружина поместила його у психіатричний заклад у Монпельє пізніше він був переведен до закладу поблизу Парижа. В травні мати привезла сина до Києва. 30 червня 1891 року він помер. Його поховали поряд з батьком на Аскольдовій могилі.
Сьогодні ідеї С. Подолинського розвиває відомий український писменник, філософ, правозахисник Миколай Руденко.
В березні 1999 року було створено Нучне товариство імені Сергія Подолинського, председателем якого став Миколай Руденко.
Висновки
Подолинський – це видатний український економіст, який зробив значні внески