М.Трублаїні

Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині.

Село Вільшанка загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не може зали-шити байдужим, тим паче, якщо людина не глуха до краси, а душа її, бентежна і вразлива, сповнена ви-соких поривань.

Справді-бо, як багато можна для себе відкрити навіть серед, здавалося б, звичайного й буденного! Тре-ба тільки трохи докласти зусиль та напружити уяву — і вже обриси хмар на видноколі здаються розвихре-ними вітрилами каравел, іскриста роса в лузі мерех-тить закличними зорями космічних далей, а голос степового вітру звучить найчарівнішою музикою.

І малий Миколка, майбутній письменник і мандрів-ник, жадібно вбирає в себе цю неповторну красу землі, її материнську ласкавість.

Дитинство Трублаїні припало на похмурі дорево-люційні літа. Важко тоді жилося трудовій людині. От і Миколин батько, простий лісоруб, працював не докладаючи рук, та це не рятувало сім'ї від нужди.

Коли Микола підріс, його, незважаючи на злидні, все ж віддали в науку до Немирівської гімназії.

Змалку допитливий, він любить слухати казки, ці-каві бувальщини. Рано навчившись читати, допізна засиджується над книжками. Особливо любить ті, в яких розповідається про подвиги та далекі мандри...

Безперечно, що прочитане спонукав нас до дерзань, та кожного насамперед навчав й виховує великий учитель — життя, час, люди, з якими спілкуємось.

Миколі не минуло й десяти, а він уже бачив, чув і пережив немало гіркого. З фронтів першої світової війни до своїх убогих осель верталися його скалічені земляки. Нужда, злигодні. Миколин батько, гнаний голодом, з надією заробити копійчину подався на лісорозробки в Сибір...

Потім над подільськими селами пролунав благо-вісний грім Великого Жовтня. Чулим серцем вбирав хлопець розкотистий голос революції. Звичайно ж, йому хочеться швидше підрости, щоб бути разом із тими, хто перебудовує світ. У 1920 році, коли Миколі щойно виповнилося тринадцять, він залишив школу і, приставши до загону, разом з червоноармійцями вирушив на громадянську війну.

...Можливо, так проходила б одна з чергових читацьких зу-стрічей Миколи Петровича Трублаїні, коли він був сьогодні з нами. На жаль, письменника нема серед живих. 4 жовтня 1941 року осколок фашистської бомби смертельно поранив Мико-лу Петровича, який добровільно пішов на фронт захищати від гітлерівських орд рідну землю.

То були суворі й грізні дні. Ворог шалено рвався на схід. На просторах Таврії, де перебував у той час Трублаїні, точилися жорстокі криваві бої. Наші війська змушені були тимчасово від-ступати. Трублаїні помер у поїзді, який віз поранених до Ростова. Письменника поховали в степу, невідомо біля якої станції.

Лишилися книжки, які він написав для малих і трохи стар-ших читачів. Вони й досі користуються любов'ю в дітей та юна-цтва — глибоко людяні, немовби опромінені внутрішнім душев-ним вогнем. Оповідання й повісті, наснажені високими помислами, вірою в завтрашній день, пройняті романтикою пошуків, бажанням творити прекрасне на землі, завжди і в усьому бути пе-редовим.

Ім'я Миколи Петровича Трублаїні стоїть поряд з іменами кра-щих українських радянських письменників, які створювали літе-ратуру для дітей у двадцяті — тридцяті роки.

Навряд чи думав Микола Трублаєвський, меткий чорноокий хлопчина, що стане колись відомим письменником. Він народився. 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці на Поділлі. Батько його пра-цював у лісному відомстві, мати — сільська вчителька. У Вільшан-ці минуло дитинство і перші юнацькі роки Миколи. Був він, як усі. Хіба тільки жадоба до літератури змалку виділяла його серед однолітків та ще бажання самому писати. І він пробує свої сили — пише до місцевої газети «Червоний край» невеликі статті, кореспонденції. Його, як і інших запальних, допитливих юнаків, гостро цікавило все, що відбувалось на той час у селі.

А воно жило напруженим життям. Хоч закінчилася грома-дянська війна, боротьба за утвердження Радянської влади трива-ла. Ще треба було покінчити з білогвардійськими та петлюрів-ськими недобитками, непманами, куркулями. Село прозрівало від вікової темряви. Нове нестримно пробивало собі дорогу вперед.

Микола бачив зміни, які відбувалися в його рідній Вільшан-ці, і всією душею прагнув зміцнювати нове життя. Юнак першим у Вільшанці вступив до комсомолу, став організатором комсомоль-ського осередку. Незабаром організував у селі хату-читальню і довгий час працював її завідувачем.

Кореспондентські дописи Трублаєвського привертають увагу громадськості. Його статті друкує навіть республіканська газета «Вісті». Микола не тільки проявив у них свій талант нарисовця, вміння художньо змалювати обстановку подільського села, але й показати паростки нового, зазирнути в завтрашній день радянської дійсності. Ця якість згодом ще більше виявилась у його повістях.

На початку 1925 року Миколу Трублаєвського відрядили на курси журналістики при ЦК КП(б)У в Харкові, що був на той час столицею Радянської “України”. Бурхливе життя кореспондента за-хопило юнака. Він учився і водночас працював позаштатне в хар-ківських газетах. Щодня мандрував трамваями по місту, вишу-куючи цікавий матеріал для першої харківської вечірки — газети “Вечірнє радіо”. Можливо, ті міські мандри і пробудили в ньому бажання сягнути ширших обріїв, вирушити в далекі подорожі просторами рідної Батьківщини. Енергійний і допитливий, він прагнув усе збагнути, все побачити на власні очі.

І ось перша дальня подорож, в яку вирушив Микола Труб-лаєвський уже як штатний кореспондент республіканської газети «Вісті».— двомісячна поїздка на Далекий Схід. Це було взимку 1927 року. Подорож справила на молодого журналіста незабутнє враження. Про поїздку до Владивостока, зустрічі з цікавими людь-ми він написав і видрукував у «Вістях» кілька великих нарисів. Підписав