Реферат на тему:

«Джордано Бруно»

Джордано Бруно приніс новий світогляд, що відразу ж зайшов у повну суперечність з панувавшим розумовим і моральним порядком. Зрештою, філософія Бруно привела його на багаття. Головним обвинуваченням тамтешніх інквізиторів було твердження про нескінченність світів.

Бруно народився в родині військового в 1548 році в місті Нулі, що в Неаполітанському королівстві. Про його дитинство мало що відомо. Перші десять років пройшли досить безтурботно, наскільки це було можливо в умовах жорстоких утисків з боку іспанської влади. Правил неаполітанським королівством герцог Альба, і під його керівництвом із країни вигрібалося усе, що мало хоч якусь цінність. Але гірше всего була інквізиція, що усюди переслідувала свободу совісті. Це була реальна влада, що підкорила собі весь уклад життя. Люди винищувалися по найменшій підозрі.

У десять років Бруно залишає Нолу і поселяється в Неаполі у свого дядька, що утримував там навчальний пансіон. У 15 років Джордано пішов у домініканський монастир. Молода людина вже з 12 років ревно вивчає древню і новітню філософію і за час перебування в монастирі одержує додаткові грунтовні відомості по самих різних галузях знань. Велике враження на нього роблять Емпедокл, Платон, Аристотель, Гребель. Також він знайомиться з Кабалою. Читає арабських мислителів. Читає твору Хоми Аквінського і Ніколи Кузанського.

Таємно Бруно написав комедію, де сатирично зображувалися вдачі тамтешнього суспільства. Говорять, пізніше Мольер запозичав у нього чимало сцен для своїх комедій. Пише Бруно і сонети.

Рік за роком виробився новий світогляд. Звичайно, так важко стриматися, і з вуст зриваються небезпечні слова. На нього надходить перший донос, що Джордано виніс зі своєї келії всіх святих і залишив одне тільки Розп’яття. Тільки молодість врятувала Джордано.

У 24 роки він одержує сан священика. Відкриваються нові можливості для праці і спілкування. Він читає праці перших гуманістів, знайомиться з книгою Коперника "Про обертання небесних тіл".

Церковному начальству стає відомим "небезпечна схильність" Бруно, і тому приходиться бігти в Німеччину, скинувши чернече одіяння. Він їде в Нолу, потім у Савону, Турін... Так починаються скитания. Тоді ж написана книга "Знамення часу", безвісти зникла.

Бруно прибуває в Тулузу, де йому вдається одержати вакансію на кафедрі філософії. Тут він не соромиться нападати на авторитет Аристотеля, логіку і фізику якого поряд з астрономічною системою Птолемея вважали невіддільною частиною християнської віри. І навіть спустя чверть століття після спалення Бруно парламент Сорбонни ухвалив, що суперечити Аристотелю - значить йти проти церкви. Негативне відношення до Аристотеля і всьому тодішньому ученому стану здобуло Джордано ворожу атмосферу, звернуло життя в постійну боротьбу з ученим цехом. Йому приходиться зробити гіркий висновок, що "істина і справедливість залишили світ з тих пір, як думки сект і шкіл зробилися засобом до існування" і що "самі жалюгідні з людей - це ті, хто через шматок хліба займаються філософією".

Бруно перебирається в Париж, де править король Генріх ІІІ, що відрізняється віротерпимістю і схильністю до наук і мистецтв. Поголос про величезну ерудицію і разючу пам’ять Бруно йде поперед нього, і він приймається вищими колами паризького суспільства. Однак через невдоволення прихильників Аристотеля йому приходиться залишити Париж. Він відправляється в Англію.

Тут він з'являється в 1583 році з прекрасними рекомендаційними листами короля Франції. Його беруть в Оксфордский університет. Маленький темпераментний італієць говорить такі речі, від яких червоніють стіни богословської аудиторії: він тлумачить про безсмертя душі і тіла, як останнє розкладається і видозмінюється, як душу, залишивши плоть, потім довгим процесом утворить навколо себе нове тіло. "Природа душі, - говорить Бруно,- однакова у всіх організованих істот, і різниця її проявів визначається великою чи меншою досконалістю тих знарядь, який воно розташовує в кожнім випадку".

Зрештою "сузір'я педантів" змушує італійського професора припинити свої лекції.

От що затверджував Джордано Бруно.

1. Земля має лише приблизно кулясту форму: у полюсів вона сплющена.

2. І сонце обертається навколо своєї осі

3. "...земля змінить згодом центр ваги і положення своє до полюса".

4. Нерухомі зірки суть також сонця.

5. Навколо цих зірок обертаються, описуючи правильні чи кола еліпси, незліченні планети, для нас, звичайно, невидимі унаслідок великої відстані.

6. Комети представляють лише особливий рід планет.

7. Світи і навіть система їх постійно змінюються і, як такі, вони мають початок і кінець; вічної пребудет лише лежача в основі їхня творча енергія, вічної залишиться тільки властивому кожному атому внутрішня сила, сполучення ж їх постійне змінюється.

Вигнання з Оксфорда Бруно ознаменував книгою, у якій він затаврував брутальність, з який обійшлися з ним, назвавши Оксфорд "удовою здорового знання". У цьому творі Джордано Бруно виклав самі широкі погляди на будівлю Вселеної, і коли вчений Кеплер читав цю працю, то випробував при цьому запаморочення; таємний жах охоплював його при думці, що він блукає в просторі, де немає ні центра, ні початку, ні кінця!

Бруно повернувся в Лондон і протягом двох років написав ще кілька праць, зокрема : "Про причину, початок усього і єдиному", "Про нескінченний, всесвіт і небесних тілах", "Вигнання торжествуючого тварини", "Таємне навчання Пегаського коня з приєднанням такого ж навчання Силенського віслюка", "Про героїчний ентузіазм". Не будемо зараз зупинятися на обговоренні цих книг. Скажемо тільки, що проблеми науки і моральності показані в них з незвичайною глибиною думки і добірністю літературної обробки.

У його книгах зла усмішка,