Таким чином ми дізнаємося, що якби ми були на Мі-сяці або на іншій зорі, ми були б у місці, що не дуже від-різняється від Землі, або, може бути, навіть у гіршому місці; ми дізнаємося, що можуть бути інші тіла, так са-мо гарні і навіть кращі самі по собі і здатні дати більше щастя своїм мешканцям”.

У першій із згаданих книг Джордано Бруно викриває також підробку, вчинену лютеранським богословом і ма-тематиком А. Осіандером (1498—1552) під час редагу-вання книги Коперника. Як відомо, Осіандер підмінив текст передмови, написаної Коперником, іншим, у яко-му геліоцентрична система змальовувалася лише як зруч-на для обчислень модель, “оскільки ніякий розум не в стані досліджувати справжні причини чи гіпотези цих ру-хів, астроном повинен винайти та розробити хоч які-небудь гіпотези, за допомогою яких можна було б на під-ставі геометрії правильно обраховувати ці рухи як для минулого, так і для майбутнього часу”. Далі Осіандер писав, що “у всьому, що стосується гіпотез, хай ніхто не очікує від астрономії чого-небудь істинного, оскільки во-на неспроможна дати щось подібне”.

Насправді ж Коперник у своїй передмові зовсім не висловлював сумнівів про те, що його система світу пра-вильна. Він наводить слова своїх друзів, що “чим без-глуздішим у даний час видасться багатьом моє вчення про рух Землі, тим більше воно видасться дивним та за-служить вдячності після видання моїх творів, коли тем-рява буде розсіяна яснішими доказами”.

Відомо, що на підробку Осіандера відразу енергійно реагував Тідеман Гізе, який у листі до Ретика писав:

“...як не обурюватися таким великим злочином, здійсне-ним під прикриттям довір'я”, здійсненим, щоб “знищити довір'я до цієї праці”. Гізе сподівався, що Ретику вдасть-ся виправити становище: “Якщо перші сторінки необхід-но передрукувати, то треба буде додати від тебе неве-личкий вступ, щоб очистити від наклепу вже випущені у світ примірники”. Проте Ретику не вдалося внести зміни у початок книги Коперника, очевидно, тому, що увесь її тираж уже був надрукований.

І ось чому ми згадуємо про це саме тут. Звичайно, у багатьох книжках можна прочитати, що цей підлог — фальсифікацію Осіандера встановив Й. Кеплер 1609 р. на сторінках своєї “Нової астрономії”. Проте вже Джордано Бруно в “Бенкеті на попелі” критикує “надвступну передмову, прикладену не знаю просто яким неосвіченим і самонадіяним ослом”. Бруно далі пише: “...цей осел, на-че бажаючи вибачити автора та виявити йому заступ-ництво або навіть поставивши собі за мету, щоб інші *осли, знайшовши у цій книзі і для себе салат та плоди, не залишалися голодними... попереджує їх...”.

З дальшого тексту видно, що Бруно був знайомий з оригіналом передмови Коперника, оскільки переказує зміст декількох абзаців з неї. Можна, мабуть, думати, що Ретик доклав певних зусиль, аби розповсюдити згадану передмову!

А ось що говорив Бруно про інші небесні тіла. В “Бен-кеті на попелі” читаємо, що небесні світила — “це вели-кі тварини... Одні з них справді теплі, як Сонце та інші незліченні світила, інші холодні, як, наприклад, Земля, Місяць, Венера та інші незліченні землі. Щоб впливати одне на одного і передавати одне одному життєве нача-ло, одні з них здійснюють свій рух навколо інших, у пев-них просторах, на певних відстанях, як це роблять і ті сім світил, що обертаються навколо Сонця”.

Бруно не сумнівався в тому, що зорі у Всесвіті руха-ються одна відносно одної. Він каже так: “...їх можна на-звати нерухомими не з того міркування, що вони насправ-ді зберігають ту саму рівну відстань від нас і між собою, але лише тому, що їхній рух невідчутний для нас. Це можна бачити на прикладі дуже далекого корабля, який коли пересунеться на тридцять або сорок кроків, то тим не менше буде здаватися, що він стоїть на тому самому місці, так ніби не рухався взагалі”.

А ось якими словами Джордано Бруно сформулював закон збереження матерії: “...всі речовини... зазнають усіх перетворень панування і рабства, щастя та нещастя, то-го стану, який зветься життям і який зветься смертю, світлом і темрявою, добром і злом. І немає речовини, якій за природою своєю належить бути вічною, за ви-нятком субстанції, яка є матерія, але і їй тим не менше належить бути у вічній зміні”.

І, нарешті, про Всесвіт: “Всесвіт єдиний, безмежний, нерухомий. Єдина, кажу я, абсолютна можливість, єди-на дійсність, єдина форма або душа, єдина матерія або тіло, єдина річ, єдине суще, єдине найвеличніше і найкра-ще. Він ніяким чином не може бути охоплений і тому нез-ліченний та безмежний, а тим самим нескінченний та безкрайній і, отже, нерухомий. Він не рухається у просто-рі, бо нічого не має поза собою, куди міг би перемістити-ся, оскільки він є усім. Він не народжується, бо немає іншого буття, якого він міг би бажати і очікувати, оскіль-ки він володіє усім буттям. Він не знищується, бо нема іншої речі, у яку він міг би перетворитися, оскільки він є усякою річчю. Він не може зменшитися або збільшити-ся, оскільки він безмежний. Як нічого не можна до нього додати, так нічого не можна від нього відняти, тому що безмежне не має частин, з чим-небудь співмірних.

Унаслідок цього, “оскільки Всесвіт безмежний і не-рухомий, не треба шукати його двигуна. По-друге, не-скінченні світи, які