Реферат

на тему:

Феодосій, преподобний Печерський

(бл. 1036-1074)
святий; церковний письменник, ігумен Києво-Печерського монастиря

Після преподобного Антонія Печерського великим світильником православної віри і доблесним подвижником Києво-Печерської лаври був преподобний Феодосій, прославлений від Бога численними подвигами й чудесами.

Народився він близько тридцятих років ХI століття у Василеві (нині місто Васильків), неподалік від Києва, у родині княжого службовця.

Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.

Праведне життя настільки приваблювало й полонило його душу, що вже з цього часу він став сторонитися однолітків, цураючись дитячих ігор та розваг.

Незабаром його батькам довелося переїхати до Курська, де й пройшли молоді роки Феодосія. Невдовзі після переїзду на нове місце мешкання помер батько Феодосія. Своєю побожністю він справляв на світоглядне формування сина надзвичайно велике і сильне враження. Приклад благочестивого життя батька був гідним наслідування і відбився на успіхах Феодосія як у шкільній грамоті, так і в релігійній науці.

Мати ж мріяла про мирську кар’єру сина, не розуміючи і не приймаючи його зацікавлень і уподобань. Чотирнадцятирічний юнак продовжував самотужки укріплюватися у вірі з єдиною метою — досягти спасіння.

Якось йому довелося зустріти прочан з Єрусалима. Захоплений натхненними оповідями, юнак ублагав взяти його з собою до Святої Землі. Йому невимовно хотілося хоч краєчком ока глянути на ті місця, де жив і пролив Свою безцінну кров заради нас Спаситель. Таємно від матері, вночі, Феодосій вирушає у дальній путь.

Три дні розшукувала свого Феодосія пригнічена горем мати. Лише випадково довідавшись про наміри сина, вона змогла наздогнати й повернути його з дороги. Розгнівавшись, вона суворо покарала хлопця, але він терпляче й смиренно зносив покару і ще палкіше молився.

Довідавшись, що в деяких церквах міста бракує проскурок, Феодосій вирішив сам випікати хліб, що приноситься в жертву Богові. Він купував пшеницю, сам перемелював її на жорнах і випікав проскурки, які потім приносив у дар церкві. Якщо ж хтось давав гроші за ті, що подавалися на проскомідію, Феодосій віддавав їх бідним та немічним.

Так він трудився близько двох років. Мати, яка не хотіла миритися з таким життям сина, чинила йому всілякі перепони. Інколи ласкою, іноді силою вона переконувала хлопця облишити цю справу і займатися працею, яку виконували більшість його однолітків.

Тоді він залишає Курськ і поселяється в іншому місті біля священика, якому допомагає під час Богослужінь, співає й читає у храмі, випікає проскурки. Але мати знаходить його й там і знову повертає додому.

Благочестиве життя хлопця не лишилося непомітним для оточення. Градоначальник Курська перейнявся повагою до хлопця, купив йому дорогий світлий одяг, але той віддав його біднякам. І так було декілька раз.

Двадцятитрьохлітнім юнаком Феодосій назавжди залишає Курськ і вирушає до Києва з твердим наміром стати ченцем і присвятити своє життя служінню Богові.

У стольному місті він дізнається про преподобного Антонія і спрямовує свої стопи до печери старця. Слізно й палко благав він святого отця прийняти до себе. Преподобний Антоній не міг не відчути полум’яного стану справжнього благочестя і віри. Він вволив бажання юнака і невдовзі благословив преподобному Никонові постригти його в ченці.

Прийнявши святий чин ченця, Феодосій з особливою ревністю став виконувати волю своїх наставників.

Тяжку чернечу працю сприймав він за благо і підносив вдячні молитви Богу за саму можливість такого подвижництва. Ночами Феодосій трудився духовно, а вдень, гамуючи плоть постом і утриманням у всьому, вів численні господарські роботи, які вимагали неабиякої фізичної сили й витривалості.

Працелюбність, смиренність, доброта, сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця дивували навіть преподобного Антонія.

Тим часом мати продовжувала розшукувати Феодосія, поступово втрачаючи надію побачити його живим. Лише через тривалий час вона нарешті дізналася про місце перебування його і вирушила до Києва.

Зустрівшись із сином, вона довго і слізно вмовляла його повернутися додому, обіцяючи Феодосію повну волю у всьому, лиш би він був поруч з нею, доглянув її у старості та поховав по смерті.

Феодосій терпеливо переконував її відійти від мирської суєти, стати на шлях спасіння душі, прийняти його благословення на чернецтво.

Мати спочатку гнівно відкинула синові поради, але через декілька днів погодилася з його настановами і постриглася в черниці при монастирі св. Миколая в Києві, де скоро й спочила у Бозі.

Ступивши на шлях чернецтва, преподобний Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом — в ієромонахи. Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю князя Ізяслава, став на чолі монастиря св. Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого), братія одностайно обрала його своїм ігуменом.

Рішення це було аж ніяк не випадковим, оскільки за короткий час Феодосій здобув глибоку пошану й повагу своїми подвигами на шляху спасіння.

Аби ще сильніше вигартувати дух і волю, Феодосій часто вночі роздягався до пояса й віддавав своє тіло для болючих укусів комарів і комах, а сам одночасно тяжко працював: молов на жорнах збіжжя, пряв вовну, носив воду. При цьому він завжди співав Давидові псалми. На тілі Феодосій носив жорстку, грубу волосяницю, яку приховував зверху старенькою одежиною, аби про те ніхто не довідався. Спав преподобний сидячи. Їв зовсім мало сухого хліба або