Розкриття фресок тривало до 1849 року. Тим часом ще в 1844 році до Києва з Петербурга приїхав художник-іконописець М.Пєшехонов, що його Ф.Солнцев рекомендував використати для поновення розкритих фресок. Для проби М.Пєшехонов "поправив живопис" на арці, і Комітет дійшов висновку, що "живопис цей залишено абсолютно в тому ж самому вигляді, в якому його

звільнено від фарб, що прикривали його. Обличчя святих і карниз тільки закріплені фарбою в тих місцях, де були зіпсовані, взагалі поправу цю зроблено дуже гарно і цілком задовільно, бо не зроблено жодних відступів від того вигляду, в якому відкрито фрески" (14). У 1846 році умови договору з М.Пєшехоновим узгодили.

Вважаємо за важливе привернути увагу до того, що М.Пєшехонов наполягав, щоб у соборі змурували печі для підсушування поправленого живопису. Проте цього так і не зробили. 1847 року за участю Ф.Солнцева нарешті уклали договір з М.Пєшехоновим, який при цьому зобов'язався "не змінювати давніх контурів, а, наслідуючи в цьому давні абриси, заправляти по тиньку втрачені місця так, щоб заправу не було помітно і вона являла б непошкоджену цілість візантійського живопису" (15).

Ф.Солнцев, зі свого боку, запропонував Комітетові "скрізь поправляти тиньк у тих місцях, де передбачалося розмалювати стіни, потинькувати найкращим вапном, змішаним із цеглою, розтертою на порох і розчиненою на сироватці, а також закінчити всю чорнову роботу в соборі" (16). Наприкінці 1848 року М.Пєшехонов розпочав роботи. Та вже наступного року Комітет виявив, що виконані М.Пєшехоновим мальовання псуються від вологості. Очевидно через те, що в соборі не було печей, про які просив художник.

Митрополит Філарет знав, що М.Пєшехонов був старообрядцем, тому пильнував, щоб у соборі не з'явились неканонічні

перебільшення. Філарета дратувало те, що артіль М.Пєшехонова складалася з "найгрубіших мужиків-розкольників", які і уявлення не мали про давнє малярство (17). Окрім того, з'ясувалося, що поновлення зроблено клейовими фарбами низького гатунку. Через рік відреставровані фрески почорніли, взялися цвіллю. Контракт з М.Пєшехоновим було розірвано і реставрувати фрески доручили о.Іринархові, який мав досвід виконання таких робіт в Успенській церкві Києво-Печерської лаври. Іринарх працював з артіллю іконописців, набраних з-поміж лаврських ченців.

У 1850 - 1851 роках було переписано ще третину фресок. А проте, хоч імператор Микола І, відвідавши Київ, і удостоїв о.Іринарха милості, Комітет

все ж таки усунув його від роботи, оскільки реставратор поводився з давніми зображеннями дуже вільно. Замість нього запросили священика Києво-Подільської церкви Різдва Й.Жолтоножського, який, працюючи з помічниками, і закінчив поновлення позосталих ще у сходових баштах собору давніх фресок. Технологія роботи

Й.Жолтоножського полягала в просочуванні фресок гарячою оліфою. Закріплювальні операції не проводили. Ділянки мальовань, що погано трималися на стіні, оббивали, а їхнє місце займали новим, нездарним живописом, який, однак, схвально оцінювався сучасниками (18).

Певно, був задоволений роботою Й.Жолтоножського й митрополит Філарет. Він видав йому такий атестат: "Пред'явник цього, у м. Києві Києво-Подільської Різдвяної церкви священик Йосип Романович Жолтоножський, призначений на пропозицію мою (Філарета. - Л.Г.) виконати живописні роботи з поновлення давнього фрескового стінопису Ярославових часів у Києво-Софійському катедральному соборі, поновив його із зразковими з будь-якого погляду працьовитістю, мистецтвом і досвідом, без жодних змін у теперішньому вигляді їх і в характері давнього іконопису, а, крім того, він, священик Жолтоножський, особливо ретельно поновив усі іконостаси бічних вівтарів цього ж таки Софійського собору. Тому на похвальне засвідчення мистецьких трудів його, о.Йосипа Жолтоножського, і дано йому цей (атестат) з нашим пастирським підписом і печаткою в Богохранимому граді Києві, жовтня 6 дня 1858 року" (І9).

На цьому етапі реставрації собору виникло питання про поновлення олійного живопису XVIII століття. Ф.Солнцев уважав, що потрібно "олійний живопис, який є в Софійському соборі на нових західних склепіннях, у середній і великій бані залишити і поправити його, як поправляють давні фрески" (20). Як можна пересвідчитись з публікації П.Лебединцева, він підготував проект, що передбачав нові зображення тільки в тих місцях, де давній живопис не зберігся. Проекти малюнків Ф.Солнцев робив, спираючись на російські іконописні взірці, і передавав до Комітету на затвердження (21).

Освятили собор 4 жовтня 1853 року. Софія Київська постала фактично мальованою наново. У неспотвореному вигляді давні фрески

лишилися тільки в Михайлівській наві - за вказівкою Миколи І.

З погляду наших сучасників ця реставрація є актом вандалізму. При цьому усталилася думка, що "Ф.Солнцев несе основну відповідальність за зіпсуття Софійських фресок, адже на нього було покладено завдання керівництва всім ходом поновлення[...]" і що "він міг спрямувати роботу в потрібне річище і вжити заходів, щоб зберегти оригінальний живопис Св.Софії". Підсумовуючи перебіг і наслідки поновлювальних робіт у Софії Київській протягом 1843-1851 років, Г.Вздорнов доходить висновку, що неправильне розуміння Ф.Солнцевим мети реставрації, залучення для розчищення і поновлення фресок випадкових підрядників і простих робітників, слабкий контроль, поспіх і безладдя відіграли фатальну ролю в історії цієї давньої пам'ятки монументального живопису (22).

Тим часом нововиявлені документи дають підстави інакше оцінювати участь Ф.Солнцева в реставрації Софійського собору. З них випливає, скажімо, що справа керівництва роботами обговорювалася впродовж 1843 -1848 років, але так і не була остаточно розв'язана. Очевидно, митрополит Філарет, з одного боку, і Комітет - з другого, гадали, що цю місію покладено на них. Як відомо, Філарет