3. Михайло Сергійович ще до перебудови, будучи ініціатором розробки ще однієї програми - продовольчої, обіцяв до 1990 року забезпечити достаток продуктів і товарів сільськогосподарського виробництва. Але дотепер ніхто не знає, куди сгинули витрачені на реалізацію "програми достатку" мільярди карбованців.

4. На зорі перебудови М.С. Горбачов запевняв, що вона приведе до процвітання кожну вхідну в Союз республіку. Зараз СРСР перетворився в конгломерат ворогуючих один з одним республік. У багатьох регіонах справа дійшла фактично до громадянської війни.

5. І нарешті, Михайло Сергійович починаючи перебудову заявляв про свою прихильність ідеалам волі, гуманізму, демократії, прав людини. Нині замість демократичних органів влади ми маємо президента, що чим меншого домагається, тим великих повноважень для себе вимагає. Закони тиражуються десятками і не виповнюються. Могутня хвиля злочинності захлиснула країну. Єдиний закон, що дозволив радянським людям вдихнути ковток волі, - Закон про печатку - теж виявився під погрозою. З подачі президента його дію норовлять чи призупинити, у всякому разі, обмежити. Передчуття і настрої цей намір породив похмурі, в основі своєї - антигорбачовські. Скептики, ще на зорі перебудови рядки, що склали: "Товариш, вір, пройде вона, так називана гласність, і отоді держбезпека пригадає наші імена", - зловтішаються. У чергов раз М.С. Горбачов зробив непрощенну помилку, що говорить про вади не стільки його політичної свідомості, скільки повсякденного, життєвого - випущеного з пляшки джина неможливо загнати назад силою.

Запитується: навіщо з такою завзятістю, гідним кращого застосування, справами спростовувати власні обіцянки?! И все-таки не будемо настільки категоричні. Згадаємо ще раз, з чого М.С. Горбачову приходилося починати. Країна плелася в хвості світових політичних соціально-економічних, науково-технічних процесів, перетворюючи поступово з великої держави в третьорозрядну державу, міць якого виміряється в основному ракетно-ядерним потенціалом. Було ясно, що вивести страну з застою буде неимоверно важко. Томові, хто візьме на себе сміливість і відповідальність почати процес змін, необхідно володіти не тільки політичною мудрістю, але і політичною мужністю.

М.С. Горбачов, звичайно ж, розумів, яку нелегку частку він собі вибирає. Хід думок у нього був вірний, і форму вираження їм він знайшов адекватну: "Кожний починає перебудову в себе". Серед перебудованих афоризмів, на які так щедрий Михайло Сергійович, вважаю цю формулу ключовий, здатний багато чого пояснити й у політичному поводженні, і в долі Горбачова. Він вирішив перебудовувати партію і країну одночасно, намагаючись попутно вилепить із себе самого політичного діяча нового типу.

Що ж, гра коштувала свіч, але от здійснення задуманого виявилося Михайлові Сергійовичу не під силу. Занадто складна була задача, та й окови засвоєних у надрах старих партійних структур представлень про тім, з чого складаються авторитет і вплив політичного лідера, сковували думку і дії. Поки М.С. Горбачов дозрівав до чергового "сміливого" рішення, його пора було вже змінювати на інше, іноді прямо протилежне. У підсумку багато чого робилося невлад, з чи запізненням, навпаки, передчасно, з руйнівним для самого Горбачова і його політичного авторитету ефектом. Переоцінивши себе, не здійснивши в необхідних масштабах особистої перебудови, М.С. Горбачов неминуче повинний був виявитися в незавидній ролі всесвітнього ошуканця.

Хто "ЗА" і хто "ПРОТИ" Горбачова

КПРС - у тій мері, у якій М.С. Горбачов, будучи у влади, постарається не допустити проти партії політичного геноциду.

Так називані демократичні сили - у тій мері, у якій він здатний стримувати агресивність консервативного руху, що будує свою політику на використанні усугубляющихся труднощів, що сьогодні багатьма розглядаються як результат дилетантських дій "демократів".

Професійні, творчі, молодіжні, жіночі союзи і масові організації - у тій мері, у якій вони розділяють позиції демократичного чи консервативного крила.

Церква - остільки, оскільки М.С. Горбачов не перешкоджає росту її активності і впливу серед населення.

Суспільна думка - лише в тій мері, у якій воно побоюється, що політика того, хто може прийти на зміну Горбачову, виявиться ще більш згубною.

Численні угруповання "неформалів" - у тій мері, у якій вони вважають, що, доти поки вони остаточно не оформляться, буде краще, якщо бразди правління залишаться в руках М.С. Горбачова.

А хто проти Горбачова? Ті ж самі сили, але тепер вже в залежності від того, які в них маються програми висновку країни з кризи, оскільки абсолютно усі переконані, що М.С. Горбачову зробити це не удасться. Процес руйнування його політичного іміджу, падіння авторитету і впливу став необоротним. Занадто багато за минулі шістьох років допущено помилок, прорахунків, зроблено невивірених політичних ходів.

У цій ситуації М.С. Горбачову допомагає триматися у влади тільки страх "правих", що переможуть "ліві", і страх "лівих", що переможуть "праві". Політичного центра, здатного притягати до себе хоч якісь сили, у країні практично немає. Ситуація унікальна, по суті справи, тупикова. Спроби самого Горбачова знайти з її вихід свідомо приречені. Ті, хто не розумів цього колись, починають усвідомлювати зараз, після того як почався процес формування нової президентської раті, разом з яким М.С. Горбачов уже пообіцяв піти у відставку, якщо не удасться стабілізувати обстановку, домогтися змін на краще.

Ця заява свідчить тільки про те, що президент політично дезорієнтований і, схоже, деморалізований. Інакше він повинний був би знати, що в доступній для огляду перспективі зробити щось таке, что можна було б