Олександр Довженко увійшов в історію української і світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова. Поєднавши у собі талант режисера і письменника, своєю феноменальною творчістю він збагатив і зблизив ці два види мистецтва – словесного і візуального, відкрив нові, досі не знані, можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя.

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

О.Довженко прагнув, щоб український кінематограф став світовим. Про нього Чарлі Чаплін сказав: “Слов’янство поки що дало світові кінематографії одного митця – мислителя і поета”.

Народився митець 29 серпня (11 вересня) 1894р. на околиці повітового містечка Сосниця на Чернігівщині, що звалося В’юнище, у бідній селянсько-козацькій родині. Рід Довженків був давній і славився довгожителями – прабаба письменника прожила понад сто років, а дід помер столітнім. Батько, Петро, і мати, Дарина, були неписьменні, але дуже хотіли, щоб усі діти вчилися. В сім’ї Довженків було п’ятнадцятеро дітей, але залишилися тільки Олександр і сестра Поліна.

Вчився О.Довженко у Сосницькій початковій школі, а потім у вищій початковій школі. Батькові дуже хотілося, щоб син учився і вийшов в люди. 1911р. він їде із ним до Глухова, де юнак всупає до учительського інституту. По закінченні інституту (1914р.) його призначають у Житомир учителем вищої початкової школи.

1917-го року "вільнослухач" одразу трьох київських вузів (університету, комерційного інституту й Академії мистецтв) Довженко добровільно вступив до Дієвої армії УНР. У 1919-му році його врятували від концтабору екс-"петлюрівці" - українські есери-боротьбисти, перейменовані в Українську компартію, до чиїх лав він вступив у 1920р.

Завдяки їм у Довженка розпочався новий і надзвичайно напружений період. Спочатку він працює у Варшаві на посаді керуючого справами посольства, а потім у Берліні -секретарем генерального консульства УРСР у Німеччині. І в цих умовах він віддається живопису, всупає до приватного училища професора Еккеля. 1922р. Наркомат освіти УРСР призначає йому персональну стипендію для навчання в художньому училищі з тим, щоб потім всупити до Академії художеств у Берліні або Парижі.У ці роки Довженко багато працює як карикатурист для газети "Вісті ВУЦВК", а з 1928-го - на Одеській кінофабриці. Знявши на ній кілька коротких стрічок, 1928 р. перебрався на Київську студію художніх фільмів, яку згодом назвуть його іменем.

У подальшій творчій долі Довженка відобразилися трагічні події, які переживала Україна у складі Радянського Союзу. Великий режисер жив і творив у часи, коли за наказами Сталіна мордували найвидатніших діячів культури. Майстер спочатку був змушений поїхати на Далекий Схід, аби зняти на замовлення «оборонну» стрічку «Аероград» (1935), а згодом отримав вказівку Політбюро зробити фільм про «українського Чапаєва» — Щорса.

Жодна із стрічок Довженка не оминула критики. Намагаючись, як і представники "розстріляного українського відродження", спрямувати жорстоку радянську дійсність у благородніше русло, він весь час балансував по лезу. Сценарій фільму "Звенигора" був перероблений Довженком лише після того, як його співавторів-сценаристів Юрка Тютюнника (генерала УНР) і Майка Йогансена розстріляли за український націоналізм. Тому наступний фільм "Арсенал" йому довелося творити уже за "революційними" канонами. Після гострої критики української інтелігенції, він спробував більше не передавати меду "комуністичній куті", - про що й свідчить наступний фільм "Земля". Проте стрічку, яку на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 року визнали однією з 12 кращих в історії кіно, у СРСР заборонили за те, що на екрані “селяни не тремтіли перед колективізаторами”. І навіть за наполовину “порізаний” фільм "Іван" Довженка прозвали "політичним обивателем".

Подібними ярликами в Україні довели до самогубства Скрипника, Любченка, Хвильового та багатьох інших. Довелося Довженку писати особисто Сталіну. Але навіть фільм на замовлення - “Щорс” став шкідливим (уклавши з Гітлером пакт про ненапад, Сталін боявся дратувати його сценами, в яких богунці громлять німців).

Напередодні війни О,Довженко здійснює свою давню мрію – за однойменною повістю М.Гоголя створює сценарій “Тарас Бульба”. Зйомки стрічки розпочалися за кілька днів до війни і так ніколи і не була завершені.

Під безпосереднім враженням баченого і пережитого на фронті О.Довженко приступає до роботи над кіноповістю ”Україна в огні”. Привіз готову кіноповість до Москви. Але ніхто не сприйняв його мужньої і безстрашної художньої правди. У 1944 році на засіданні Політбюро у промові "Про антиленінські помилки і національні перекручення в кіноповісті Довженка "Україна в огні" Сталін закидав митцю: "Чому ви пишете "Хай живе Радянська Україна! Хай живе Радянський Союз!” Чому Україна на першому місці?" "Ваша згадка про відступ з України. Заявляю: я не відступав. Якби ви не були художником, я з вами повівся б інакше".

Довженка не розстріляли скоріш за все тому, що той викликав у Сталіна повагу. Адже лише він насмілився у кіноповісті запитати в диктатора: "Чому не говориш народові правди? Адже ти обіцяв війну малою кров'ю і на чужій території...", за що згодом поплатився; заборонено друкувати, знімати фільми і повертатися в Україну.

На схилі літ Олександр Довженко щиросердно і з сумом скаже: “Я був задуманий на більше...”

Помер Олександр Довженко 26 листопада 1956 року.

Фільмографія:

“Вася-реформатор” 1926. Одеська кінофабрика. Сатирична комедія. Автор сценарію і співрежисер.

“Ягідка кохання”. 1926. Одеська кінофабрика. Короткометражний фільм-комедія. Автор сценарію і режисер.

“Сумка дипкур’єра”. 1927. Одеська кінофабрика. Пригодницький фільм. Сценарій