Соціальна тема переважала не тільки у Другому (3-16 липня 1917 р.), але й Третьому (20 листопада 1917 р.) Універсалах. При чому питання про ліквідацію приватного землеволодіння у Третьому Універсалі викликало великі суперечки не тільки у Генеральному Секретаріаті, але й в суспільстві. І тільки в Четвертому Універсалі було проголошено незалежність Української Республіки хоч і було зазначено, що в недовзі Українські Установчі Збори повинні будуть вирішити питання про федеральний зв'язок України з колишньою російською державою. І це говорилося тоді, коли вже значна частина України була захоплена більшовицькими військами.

Один з вимушених українських емігрантів - др. Ісидор Нагаєвський в своїй книжці «Історія Української Держави 20 століття», висвітлюючи події в Україні часів Центральної Ради, Гетьманату та деректорії (1917-1921 рр.), між іншим писав: «І, здається, думка німецьких та австрійських державних експертів про Центральну Раду була влучною. Вони інформували свої уряди, що в Центральні Раді засідає жменька метушливих молодиків-доктринерів, що закривають себе «сивою бородою» старика Грушевського, але той «старик» скоро записався в соціалісти. Всі ці молоді романтики свято вірили в соціалістичне «братерство народів», і в їх головах не могла поміститися думка, що московські чи інші соціалісти можуть виступити війною проти українських побратимів. Вони навчилися, але вже було запізно» (стр.407). Бо дискутувати можна було доти, доки в Росії був Тимчасовий уряд. Коли більшовики захопили владу, Ленін дуже швидко зумів переконати своїх соратників, що Совєтській Росії необхідно мати регулярну армію, а не «озброєний народ». Українські соціалісти вважали, що їм не треба армії, а вистачить тільки міліції, тобто добровольчих нерегулярних підрозділів. А тому, коли більшовики почали захоплювати Україну, Центральна Рада, не маючи власних збройних сил, була змушена просити допомогу в Німеччини та Австро-Угорщини, що потягло за собою цілий ряд ускладнень. Західні держави Антанти відмовилися визнавати Україну самостійною державою спочатку тому, що вважали Україну складовою частиною своєї союзниці - Росії, а також тому, що вона звернулася по допомогу до їх ворогів - німців та австріяків. З останніми довелося розплачуватися продуктами харчування. Але союз з німцями та австрійцями, що почали грабувати українське населення, відвернуло від Петлюри тисячі селян. А Нестор Махно навіть заявив: «Я знаю, що військовий міністр колишньої Центральної Ради С.Петлюра під час наступу цих орд на Україну йшов у авангарді з гайдаматськими бандами, дико розправляючись з кожним селянином і робітником, які революційно мислили».

Коли з допомогою німців та австрійців був встановлений Гетьманат Скоропадського, українські соціалісти своїм бойкотом уряду гетьмана фактично паралізували його спроби створити боєздатну армію й зміцнити державний апарат.

С. Петлюра під час Гетьманату Скоропадського очолював Київське Губернське Земство, Всеукраїнський Союз Земств. Тобто, він як і інші соціалісти був в опозиції до гетьмана. В цей час він виступав за проведення земельної реформи й обмеження прав великих землевласників. У липні 1918 р. Петлюра був заарештований і майже 4 місяці перебував у в'язниці. Коли його звільнили, поїхав до Білої Церкви, де взяв активну участь в повстані проти Гетьманату. Дізнавшись про те, що Петлюра оголосив себе головним Отаманом, В.Винниченко, обраний головою Директорії, що мала замінити уряд гетьмана П.Скоропадського, був дуже роздратованим. Але зважаючи на те, що авторитет Петлюри був надзвичайно високим, його довелося ввести до складу Деректорії. Проте влада Деректорії не була міцною і тривалою, бо в ній з самого початку був закладений конфлікт. Політичні пріорітети її членів були різними, що й призвело до утворення групи на чолі з Винниченком, який симпатизував соціалістичній революції і системі совєтів, а також не покидав надії домовитись з російськими більшовиками, та другої групи на чолі з Петлюрою, який остаточно відійшов від ідей соціал-демократії і перейшов на засади національного визволення, зміцнення української державності та творення сильної армії. Пріоритети, які обрав Петлюра, були реалістичні і найбільш відповідали потребам часу. Але, незважаючи на те, що він переміг у конфлікті, це вже не могло допомогти УНР. 17 листопада 1918 р. за рішенням ЦК РКП(б) і Ради Народних Комісарів Совєтської Росії було утворено революційну військову групу військ, завданням якої було «визволення» України. А 28 листопада в Курську був утворений маріонетковий «український» радянський уряд, на допомогу якому й мала прийти й вищезгадана російська група військ. Лев Троцький один з найбільш впливових і авторитетних лідерів більшовиків, відправляючи своїх агітаторів в Україну, напучував їх:

«Ни для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное востание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство. Коммуну, черезвычайку, продовольственные отряды, комисаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души своей. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости… Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны - каждый раз губили все завоевания украинцев…».

І згодом він продовжував:

«Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину Рассии."

Тоді багатьох українців спокусили красиві, але облудні соціалістичні гасла. Більшовики змогли привабити військові загони українських селян (в тому числі отаманів Григор'єва та Махна), і