вона ще за Мазепи і продовжувалась у наступних часах – за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Наслідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало забезпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації. На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропадмького, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських начальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, призначений у 1730 р., так і не дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апостол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали гетьмани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних. Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюднювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'"
Виникли пекучі питанння про працю посполитих, про терміни зобо-
в'язань і т. п.
Це питання порушив російський уряд ще в «Решительньіх пунктах». На підставі «пунктів» року 1729 Д. Апостол наказав перевести слідство по всіх полках. Канцеляристи об’їхали полки й зібрали від старожитців відомості – коли засновано те чи інше село, хто і на яких правах ним володіє. Полкова старшина мусіла зсистематизувати відомості і ці книги надіслати до Глухова на остаточну перевірку. «Генеральні слідства о маєтностях», закінчені 1731 року, стали дорогоцінним джерелом історії України, її економічного та соці-
яльного становища. Цілі – допомогти поворотові незаконно захоплених рангових земель – вони не досягли, але виявили дуже цікаві явища: зменшення числа вільних посполитих, переважно в північ-
них полках, і перетворення їх на людей залежних від землевласників (на півночі – в Чернігівському полку було вільних щонайменше
– 7% усіх посполитих дворів, а в Полтавському – щонайбільше
– 81%). Але ця залежність посполитих ще не була кріпацтвом:
посполитий завжди міг відійти, чого не могли зробити кріпаки. Тому наприклад російських кріпаків, що їх переводили на свої землі «поміщики», був дуже шкідливим для України: вносилася нова правна норма.
Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення
«Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоропадського, коли порушено було питання про переклад українських законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій доручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке право.
Дбайливий господар, Данило Апостол особливої ваги надавав налагодженню господарства України, але осяти його в цій ділянці не
були великі. Промисловість України опинилася вже переважно в руках росіян: вівчарні заводи, суконну мануфактуру Глушковська та
Званого з 1726 року взято в «казну»; великі полотняні підприємства
– Стародубське, Шептаківське та Топальське були також в руках
росіян. Так само в інших галузях промисловости – тютюновій, шов-
ківництві тощо – виявлялася меркантильна політика Петербургу і прагнення перетворити Україну на колонію. Боротися з цією політикою Росії гетьман не мав сили. Великі мануфактури ставали підприємствами російського уряду чи окремих росіян, в руках української старшини, яка не мала капіталів та відповідних умов, залишались дрібні промислові заклади. Розбудові великих закладів перешкоджала загальна економічна політика Петра та його наступників; господарчі заходи гетьмана були тут безсила. Таке було ста-
новище і в залізообробній, салітряній, скляній, паперовій промисловостях, ґуральництві тощо. Перешкоджали високі експортові мита, обов'язкові маршрути для купецьких транспортів, які збільшували кошти.
Данило Апостол старався принаймні обмежити російських купців (солдатів та ін.), які конкурували з украінським купецтвом у внутрішній "торгівлі, ве платили податків і мали великі привілеї, порівнюючи з українськими купцями, але в цьому не знайшов підтримки збоку російського уряду.
Та ці невдачі не спиняли гетьмана: він уживав щораз нових заходів, щоб налагодити торговельні відносини України, подавав меморандуми, в яких доводив конечну потребу встановити свободу торгівлі для українських купців, дозволити їм вивозити товари за кордон. Хоч ці меморандуми не давали нічого позитивного, вони е цікавого пам'яткого про те, як розумів Данило Апостол економіку України, як дбав за торговельні справи.
Данило Апостол добився, щоб Київ був підпорядкований гетьманові, а не російському генерал-губернаторові, як то було до нього.
Останні роки правління Данила Апостола позначилися низкою
дуже тяжких для України подій. У 1731 році почали будувати укріп-
лення між Донцем і Дніпром, так звану «Українську лінію», і на цю
працю вислано з України 30.000 чоловік: 20.000 козаків та 10.000
посполитих: 1732 року – на зміну їм – знову вислано 30.000 чолові-
к, а 1733 року – додатково 10.000. Року 1732 до Польщі відряджено український корпус з 11.000 козаків, під проводом генерального
обозного Якова Лизогуба, на підтримку сина Августа П, кандидата на польський королівський престіл, ворожого Станіславові Лещинському.
1712 року, після невдалого Прутського походу, запорізькі козаки,
які вийшли були з Січі в 1709 році, оселилися під протекцією Кримського хана в Олешках. їхнє перебування було там дуже тяжке Відірвані від своєї економічної бази, позбавленні можливости провадити торгівлю з Україною, козаки бідували і в 1728 році почали добиватися у російського уряду дозволу повернутися. Дозвіл їм не дано і запорожці «самовільно» перейшли на Чортомлик. Проте, російський уряд, щоб не викликати війни з Туреччиною, категорично відмовився прийняти запорожців під свою протекцію, і вони, проживши на Чоргомлику 1728 та 1729 роки, мусили повернутися під татарську протекцію. 1733 року обставини змінилися: Росія, побоюючись, що запорожці візьмуть участь у боротьбі Польщі за королівський престіл на