Iнша рiч, що тi умови, якi висунули сiчовi лицарi, поляками прийнятi не були. Пiсля тривалих переговорiв зiйшлися на тому, що реєстр має бути зменшений до 6 тисяч козакiв, що дуже неприємно вразило все сiчове товариство, оскiльки всi iншi козаки позбавлялися козацького звання. Козакам заборонялося виходити в море та турбувати туркiв i татар, а свої чайки вони мали спалити в присутностi польських емiсарiв.

Пiсля появи цiєї угоди козаки позбавили Марка Жмайла гетьманської булави. I вони, й українськi iсторики докоряли потiм Жмайловi за те, що вiн погодився на тяжкi умови Курукiвського договору. Але давайте трiшки заспокоїмося i подивимося на ситуацiю очима самого гетьмана Жмайла. Що вiн мав дiяти? Продовольства нема, корму для коней нема, набої для гармат i рушниць закiнчуються, а в таборi повно поранених. Що далi? Прориватися? Поляки переб'ють у степу, адже їх значно бiльше. Продовжувати оборону? Ну, протримаються ще з тиждень...

А щодо звинувачень та умов договору... Спалили козаки хоча б одну чайку? Нi, звичайно. Гетьмановi вдалося зберегти життя понад 10-ти тисячам козакiв i повернутися з ними на Сiч, - ось що головне. А коли вони повернулися на Сiч, то який там король мiг позбавити їх козацького звання? Хто, яка сила i яка влада примусила б їх попалити човни i не виходити в море? Реєстр невеликий? Але ж польський уряд i тих козакiв, що потрапили до реєстру, не утримував. Платнi здебiльшого не платив, одягу не видавав. Або ж робив це час вiд часу, коли потрiбно було, щоб козаки допомогли у вiйнi проти Московiї чи Швецiї.

Отож нiчим особливим нi перед козаками, нi перед iсторiєю України гетьман Марко Жмайло не завинив. Згадаймо ж його добрим словом.