·ї або слiд розпускати, або ж вести в новi походи. Розпускати Кiшка не бажав. Таке вiйсько, таке лицарство! Але куди йти походом? Довго вибирати не довелося. Вже наприкiнцi року до Кiшки звернувся господар Валахiї Михай. Вiн повстав проти туркiв i потребував допомоги. Бити туркiв? Маючи в союзниках валаського воєводу? Та це ж святе дiло!
Гетьман Самiйло Кiшка повiв своє вiйсько в Валахiю i допомiг Михаєвi стати господарем цього князiвства. Та вже весною наступного року Михай розпочав бойовi дiї проти молдавського господаря Iєремiї Могили. Проте поляки не могли поступитися цим господарем, якого вони самi посадили на трон. Польське вiйсько повiв сам коронний гетьман С.Жолкевський. Одначе цього вiйська було замало, i король звернувся по допомогу до козакiв. Кiшка погодився допомогти, але тiльки за умови, що король i сейм вiдмiнять свої рiшення стосовно обмеження кiлькостi реєстрових козакiв, знову дозволять їм володiти землею та нерухомiстю, виплатять платню, яку поляки заборгували козацтву... Тобто, скориставшись з ситуацiї, гетьман зумiв значно полiпшити становище реєстрових козакiв у Речi Посполитiй. Примусив польський уряд вiдмовитися вiд ставлення до козакiв як до ворогiв держави.
Пiсля цього походу в Молдову гетьман С.Кiшка прагнув знову вiдновити морськi походи проти туркiв. Вiн уже почав вiдбудовувати свою козацьку флотилiю. Але в цей час розпочалася польско-шведська (Лiвонська) вiйна. Козаки вирушали на неї неохоче. Шведи нiколи не сприймалися ними як вороги. Отож воювати за польськi iнтереси проти шведiв у далекiй холоднiй Лiвонiї - кому це потрiбно? Та все ж таки польський уряд втягнув козакiв у цю вiйну. Вона була тривалою i страшенно виснажливою. Звичнi до пiвденного клiмату, козаки тяжко переносили сувору зиму 1601-1602 рокiв. Поляки не виплачували їм платню. Українцi страшенно голодували. Бракувало теплого одягу. Не було корму для коней.
Вiдомо, що траплялися випадки, коли козаки вiдмовлялися йти в бiй, вимагаючи вiд гетьмана повернути їх в Україну. Але С.Кiшка шанував звичаї лицарства i розумiв, що зрадити полякiв, покинути фронт i втекти в Україну означало б зганьбити себе перед усiєю ґвропою. У найтяжчi хвилини вiн особисто вiв козакiв у бiй. До речi, з листiв С.Кiшки до гетьмана Яна Замойського вiдомо, що пiд командуванням Кiшки в Лiвонiї були не лише козаки, але й 15 польських ескадронiв. Тобто, по сутi, вiн командував досить значним українсько-польським корпусом.
Загинув вiн, як i належить офiцеровi, в бою, вiд ворожої кулi. Козаки зумiли перевезти тiло свого улюбленого вождя до його рiдного Канева i поховати з усiма почестями. Знаючи про це, нам би слiд було подумати: а чи не обрати Канiв мiсцем для пантеону українських полководцiв та полiтичних дiячiв, повертаючи прах багатьох з них iз чужинських земель?