Реферат на тему:

“Гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило)”

Піднесення ролі козацтва після Хотинської війни 1621 року супроводжувалося появою нових авторитетних ватажків. В Запорозькій Січі обирається гетьман нереєстрових козаків, формуються відповідні структури. Одним із перших булаву здобув Тарас Федорович, відомий також під іменем Тараса Трясила.

Вихідець із козацької родини з Чигирина (р. н. не від.). Під після Куруківської угоди займав посаду корсунського полковника. Навесні 1629 р. на чолі загону запорожців їде до Криму, а восени козаки знову обирають Трясила гетьманом.

Ситуація в Україні в той час була досить напруженою. Запровадження нового загальнодержавного податку зустріло рішучий опір населення. Не вщухали конфесійні конфлікти через небажання властей легалізувати православну церкву. Масове покозачення селян та міщан, незадоволення реєстрових умовами служби свідчили про назрівання нового народного повстання. З метою його відвернення уряд Речі Посполитої після підписання Альтмаркського перемир'я 1629 р. направив на Київщину значну частину коронного війська. Лише в районі Києва нараховувалося близько 8 тис. жовнірів. Уперше правлячі кола шляхетської Польщі наважилися зайняти військами територію, населену переважно козаками й незакріпаченими селянами. Не одержуючи тривалий час платні, жовніри вдавалися до мародерства, спалювали і руйнували оселі місцевих жителів, не зупинялися й перед кривавими розправами.

Гетьман реєстрових Григорій Чорний вже не ризикує з'являтися на Січі. Пройшли чутки про його перехід в уніатство і обіцянки вести непримиренну боротьбу з «випищиками» – козаками, що з різних причин опинилися поза реєстром. Під час перегляду останнього в січні-лютому завдяки Чорному із списків викреслили близько 300 запорожців – учасників кримських походів. Він поставив умову їх повернення до реєстру: прибуття у волості з артилерією й також подальшої беззастережної покори. Але запорожці виступили в середині 1630 р. з Січі у складі повстанської армії.

На чолі 10-тис. війська Тарас Федорович вирушив у напрямку Черкас. Полки очолювали Андрій Діденко, Данило Білоцерківець, Михайло Пивоваренко, Богдан Кизим. З Боровиці він звернувся з універсалами до українського народу, в яких закликав братися до зброї для здобуття козацьких вольностей і захисту православної віри, тобто визволення України з-під польського панування, знищення католицизму й уніатства.

Тисячі селян, жителів міст і містечок Подніпров'я, Брацлавщини, Волині й навіть Галичини приєднувалися до повстанського війська, створювали загони народних месників. Тим часом Федорович наприкінці березня підійшов до Корсуня і разом з міщанами розгромив жовнірський гарнізоі. Звідти ж відправив посольство до Бару на Поділлі, де знаходилася резиденція коронного гетьмана С. Конецпольського з пропозицією відмінити чинність Куруківського договору та покарати як зрадників реєстрових, що втекли з Корсуня до королівського війська. Конецпольський дав негативну відповідь і наказав активізувати підготовку карального походу проти повстанців. Проте стягнути до Бару загони виявилося нелегкою справою, адже їх навмисно розквартировували на значній відстані один від одного, щоби запобігти об'єднанню і виступу у зв'язку з тривалою затримкою платні. Конецпольський звернувся також з універсалом до шляхти, в якому йшлося про великий розмах повстання на Подніпров'ї і містився заклик негайно приєднуєватися до війська із своїми загонами. Про події в Україні він одночасна повідомив і короля. Сигізмунд III зі свого боку надіслав листи до місцевих магнатів з наказом виступити на допомогу гетьману. Крім того, Конецпольський прийняв рішення мобілізувати до війська рекрутів із селян і міських жителів.

Тим часом перебування повстанців на Правобережжі зумовило активізацію їх окремих загонів. У реляції варшавському сейму коронний гетьман зазначає, що універсали Тараса Федоровича та «заклики осіб духовних і світських грецької релігії, в яких сповіщалось, що віру їх нищать, роздратували чернь і всю Україну розбурхали так, що ніхто з тамошньої шляхти не був у безпеці в своєму домі». Очевидно, що звернення до населення надходили від київського митрополита Іова Борецького, який здавна підтримував тісні стосунки з козацтвом, вбачаючи в ньому головну силу у захисті православ'я від католицької експансії.

Для об'єднання окремих загонів Федорович здійснив рейд по Правобережжю, а поблизу Стайок, де здавна існували надійні переправи, повстанці перейшли на лівий берег Дніпра. Козацький гетьман намагався використати ріку як природний оборонний рубіж. Здобувши Бориспіль і Баришівку, він направився до Переяслава, куди прибували загони з Київщини, Полтавщини, Чернігівщини. За свідченням боярина з Путивля Григорія Гладкого, який за завданням московського уряду вів розвідувальну роботу в Україні, у таборі під Переяславом нараховувалося близько 37 тис. повстанців. У Москві намагалися використати козацький рух для боротьби з Річчю Посполитою. Царське військо готувалося до наступу у напрямках Полоцька, Смоленська і Києва, проте Переяславська угода 1630 р. зірвала ці плани.

Тарас Федорович вирішив дати бій під Переяславом, надійно укріпивши табір до підходу противника. В одному з українських літописів зазначалося, що повстанці зібралися «до міста Переяслава і розташували стан свій між Трубежем і Альтою».

Водночас у Барі велися активні приготування до каральної експедиції. Проводи коронного війська супроводжувалися урочистою месою католицького духовенства, яке благословило Конецпольськото на якнайшвидше винищення повстанців-іновірців. Серед населення Подніпров'я настійно поширювалися чутки про намір карателів викоренити православ'я. Вони грунтувалися на тому, що вже наприкінці 1629 р. жовніри розправилися із священиками й прихожанами київської Братської церкви, вчинили звірячий погром, викинувши геть богослужебні книги.

В авангарді коронного війська Конецпольський послав відомого ката стражника Самуїла Лаща. На шляху до Переяслава той учинив жорстокі розправи над мирним населенням Лисянки, Димера, Івниці, інших сіл та містечок. А 6 квітня з Бара виступило коронне