Корсуня Хмельниченко поклав булаву, заявивши, що решту життя проведе серед ченців, у молитвах. Новим гетьманом рада обрала його шуряка Павла Тетерю. На початку 1663 року київський митрополит Діонісій Балабан у Корсуні постриг Юрася у ченці під іменем Гедеона. Жив він у монастирях Києва, Корсуня, Сміли, був і в Чигирині .та в своєї сестри в Городищі. Наприкінці 1663 року — він почесний гість на диспуті про віру в Білій Церкві між ректором Київської колегії Йоаникієм Галятовським та єзуїтом Пекарським. Тим часом Тетеря побачив у Гедеоні свого небезпечного супротивника. Тому він за допомогою поширеного тоді серед козацької старшини засобу оббріхування й доносів хотів вигнати Гедеона з України. За намовою ігумена Смілянського монастиря Тетеря звинуватив Гедеона в політичних зв'язках із старшиною; 1664 року його схопили в хаті сестри і під охороною відправили до Львова, а далі—до Мальборкської фортеці, що на півночі Польщі. 1677 року Гедеона відпустили на Україну, коли було знято Тетерю. Гедеон знову живе в Умані, міжусобиці тривають. Кожен із претендентів спирається на невелику групу населення *й прибічників, шукаючи підтримки у сусідніх трьох державах.
Сомка змінив Брюховецький, а останнього — Дем'ян Многогрішний, далі — Іван Самойлович. 1667 року Правобережжя Росія відпустила Польщі: Тетерю незабаром заступив Петро Дорошенко, бо виявив своє невдоволення залежністю від Польщі. Він визнав над собою владу турецького султана. Ті ж полки, що лишилися залежними від Польщі, обрали гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка. Між цими гетьманами спалахнула війна. 1672 року турецьке військо захопило Кам'янець, і султан змусив короля Михайла Вишневецького укласти Бучацьку угоду. Поділля й південна Україна відійшли до турецьких володінь. Населення стривожилось і кидало рідні місця. Гедеон разом з ігуменом Філаретом та братом гетьмана Ханенка тікає до Києва, але по дорозі їх схопили татари і повезли до Царгорода.
Дорошенко, втративши надію зберегти автономію, 1676 року віддав Чигиринський замок та булаву Самойловичу. Дорошенка відправили до Москви. Султан задумав повернути собі Україну зброєю. 1677 року велика турецько-татарська армія Ібрагім-паші підступила до Чигирина, а в Царгороді згадали про Гедеона з таким гучним ім'ям. Хмельниченко скидає рясу, одержує титул козацького гетьмана та Сарматівського князя і схиляє Україну під владу султана, на правах васала. Туркам не вдалося взяти Чигирина, бо з'явилися козацькі й російські війська. Юрась навіть думав втекти до християнського табору, але турки пильно стежили за ним. 1678 року велика турецька армія знову з'явилася на Україні, здобула та поруйнувала Чигирин, і місто перестало бути столицею козацтва. Хмельниченко мав змогу знову взяти булаву, але народ не співчував йому, бо він не розумів народних сподівань і мрій. Порадником Юрася став його родич Павло Яненко-Хмельницький, що за Богдана був київським полковником і втратив цей чин за вірність Виговському. Юрась і Яненко разом із ордою попрямували вздовж Дніпра, знищили непокірних канівців, спаливши місто й церкви. У Воздвиженському монастирі сховалося багато людей, але бусурмани обклали його дровами і соломою й підпалили разом із жертвами. В пожежі загинув шанований народом Макарій Токаревський, якрго згодом зарахували до лику святих. Доля Канова спіткала й Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста й містечка по Дніпру й Тясмині. Потім Юрась та Яненко з Білгородською ордою кілька разів спустошували міста й села Лубенського, Ніжинського та Київського полків. Тільки після відступу татар 1679 року вони залишили після ceбе сплюндрований край. Син гетьмана Самойловича стародубський полковник Семен переселив на Лівобережжя мешканців Корсуньського й Черкаського полків, а Уманщина, Канівщина та Чигиринщина була перетворена на пустелю. Хмельниченко знайшов собі резиденцію аж у Немирові на Брацлавщині. Тут, під крилом турецької паші, що перебував у Кам'янці, Юрась два роки жахав народ непосильними податками й здирствами, жорстоко карав підлеглих. Безневинно він звелів розстріляти 6paц лавського полковника Коваленка, коли той прибув до нього зі святковим вітанням. Зрозумівши нікчемність свого ставленика, турки 1681 року відправляють Юрася до Царгорода, а на його місце ставлять молдавської господаря Дуку, який зброєю втихомирював населенні колонізуючи край. Наприкінці 1683 року під час війн поляків із турками Дука потрапив до неволі, й бусурмани знову ставлять гетьманом Юрася. В серпні 1685 року він прибув до Кам'янця, а звідти в супроводі турецької конвою — до Немирова. Останнє перебування Хмельниченка на Україні було коротке. Бажаючи збільшити свої убогі прибутки, Юрась встановив новий податок, змушуючи тих, що одружуються, просити його дозволу й за це платити мито.
В Немирові одружував сина багатий єврейський купець Орун (Аорон). Він дуже розбагатів, торгуючи військовою здобиччю турків й особливо продажем до турецьких гаремів українських красунь. Цей промисел дозволив йому встановити зв'язки, з високими турецькими чинами. Тому Орун, не питаючи дозволу гетьмана, відсвяткував весілля, не заплативши мита. Гетьман розлютився, і його прислуга, не заставши господаря вдома, спалила хату, ув'язнила дружину. За турецьким звичаєм дружина єврея була покарана страшною смертю - з неї здерли шкіру. Орун негайно поскаржився турецькому паші, вимагаючи суду. З волі паші заарештували Хмельниченка й привезли до Кам'янця. Юрась визнав свою провину щодо свого народу. За вироком трьох пашів гетьманові серед майдану накинули на шию мотузок і повели на міст. Тут його задушили, а тіло поглинула річка.
Наприкінці 1685 року скінчилося життя й політична кар'єра нещасного наступника славного Богдана.