Реферат на тему:

Дмитро Байда Вишневецький – гетьман Запорозької Січі

“У мене в грудях серце б’ється рівно...
Султане, цісарю, королю, царю!
Ваш гнів довіку не злякає,
І ваші милості мене не куплять.
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,
Про все байдуже Байді Запорожцю”.. .

З цього невеличкого уривку з драми Пантелеймона Куліша “Байда, князь Вишневецький” перед нами постає волелюбний православний український князь, уродженець Волині Дмитро Іванович Корибут-Вишневецький.

Знаменитий воїн, улюблений вождь козаків, оспіваний в українських піснях і думах, він був грозою кримських татар і турок. Саме Вишневецькому судилося (так вважає більшість істориків) стати першим гетьманом в Україні і засновником Запорізької Січі. Цікавим є походження прізвиська князя — “Байда”. За словником Бориса Грінченка “байда” — це “безпечний чоловік”; “байдикувати” — лінуватися, пиячити і не працювати. Академік Михайло Грушевський вважав, що, “можливо, маємо тут типове ім’я козака одчайдухи, яким підмінено в пісні постать Вишневецького”:

“В Царгороді на риночку,
Ой п’є Байда горілочку;
Ой п’є Байда — та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку...
...Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки!
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку — в головоньку”.

Як бачимо, постать князя набуває в цій пісні напівлегендарних рис. Ким же був Вишневецький насправді, в який час він жив? На початку ХVI століття українські селяни, які страждали від гніту й утисків магнатів, старост і урядників, експансіоністської політики католицької церкви, намагалися у будь-який спосіб вирватися з наддніпрянських і побузьких земель й почали осідати в степах. Їх називали козаками. Гніт пануючих класів, які дотримувалися войовничого католицизму, привів до лав козаків й чимало представників сімей заможних православних магнатів. Їм було вкрай важко зробити кар’єру в Речі Посполитій, державі, яка була союзом Королівства Польського й Великого князівства Литовського. Остання спроба українських і білоруських православних магнатів й князів домогтися рівних прав з католиками (повстання під керівництвом Свидригайла Ольгердовича) зазнала поразки ще у 30-х роках ХV століття.

Нарешті через сто років з лав православних можновладців виходить на широку політичну арену князь Дмитро Вишневецький. Родовід він свій вів від Корибута-Димитрія, сина Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича. Правнук Корибута-Димитрія Солтан заснував замок Вишневець і першим почав називати себе князем Корибут-Вишневецьким. Брат Солтана Василій мав сина Михайла, який і став родоначальником князів Вишневецьких. А вже Дмитро Іванович був його онуком. М.Грушевський писав: “Рід княжат Вишневецьких був галузею (старшою лінією) князів Збаразьких, потомків князя Федька Несвизького, славного героя повстання українського панства під прапором Свидригайла. Се був багатий княжий рід, якого гніздом була полуднево-західна Волинь (Кременеччина), а два близько положені містечка Збараж і Вишневець... дали ймення двом княжим лініям свого роду”.

Напади кримських татар на українські землі, особливо після того, як їх хани з династії Гіреїв 1480 року стали васалами Оттоманської імперії, були все більш настирливими й спустошливими. Українці буквально заполонили невільницькі ринки Кафи, Трапезунду, Стамбулу... Річ Посполита була безсилою протистояти ордам степовиків. Тож справою захисту її південних кордонів переймалися в основному старости, урядники, шляхтичі середньої руки. Особливо відзначилися серед них Євстафій Дашкович і Бернард Претвич. 1512 року дід нашого героя — князь Михайло Вишневецький — розгромив велику татарську орду під Лопушною. А вже наприкінці 30-х років ХVI століття його онук бере участь у походах, які очолював Б.Претвич.

Протягом 1548 й 1549 років князь Д.Вишневецький декілька разів нападав на Очаківський замок, що належав турецькому султану. Саме тоді він отримав від короля Речі Посполитої посаду старости черкаського та канівського. Це була дуже неспокійна посада, на самому передньому краї боротьби з кримськими татарами й турками. Але князь не тільки вправно захищав українські землі, а й започаткував наступальну, дуже активну тактику у боротьбі з “басурманами”, фактично переніс бойові дії на територію супротивника.

Для того, щоб мати надійні бази серед Дикого поля, Д.Вишневецький приблизно 1552 року на дніпровському острові Мала Хортиця розпочинає будувати “замок” — укріплення з багатьма дерев’яними конструкціями. Місце розташування своєрідної бази- залоги біля кочовищ кримських татар дозволяло козакам контролювати пересування їх орд. Цей острів, площею у 16 га, височів над Дніпром метрів на п’ятнадцять, стрімкі потоки ріки не дозволяли нападникам висаджуватися на ньому без перешкод.

Восени 1553 року Д.Вишневецький спробував у столиці Оттаманської імперії Стамбулі врегулювати з султаном Сулейманом I Пишним прикордонні конфлікти. На думку М.Грушевського, метою поїздки князя “була ідея союзу на два фронти: опираючися на Литовсько- Польську державу, підтримувати добрі відносини з Туреччиною, держати в руках Крим”. Після повернення із Стамбулу князь був призначений польським королем Сигізмундом II Августом “стражником” на Хортиці.

1556 року козаки, якими керував Д.Вишневецький, нарешті збудували фортецю на цьому острові й укріпили поряд другий острів — Томаківку. Ситуація для Гіреїв в Дикому полі стала особливо загрозливою після того, як запорожці спалили їх форпост Іслам-Кермень й передмістя Очакова. Спроби татар цього ж року захопити Хортицю (протягом 24-х днів козаки мужньо відбивали їх атаки) були невдалими...

І все ж таки восени 1557 року хан знову обступив Січ. Крім татар, в облозі брали участь турецькі яничари й васали султана — волохи. Через брак провіанту й харчів Д.Вишневецький відступив до Черкас, а вороги зруйнували замок.

Ще наприкінці