Реферат на тему:

“Криштоф Косинський”

Довга історія українського козацтва донесла до нас сотні імен представників славного січового лицарства. Однак не всі вони живуть у вибагливій народній пам'яті та історичній традиції. Відомими, а в наш час, на жаль, маловідомими, залишаються лише декілька десятків осіб. Ці люди були провідниками певних історичних процесів або показали себе яскравими особистостями, чи, що бувало найчастіше, втілювали в собі те й інше. Герой нашого нарису - Криштоф Косинський належить до історичних діячів першої групи. Постать Косинського приваблює любителів старовини тим місцем, яке зайняла його діяльність в історії козацтва. Саме під його керівництвом запорозька січова вольниця вперше повернула свою зброю від ворога зовнішнього - татар і турків - до внутрішнього - державної влади і пануючого класу. Ці події поклали початок півстолітній козацькій війні проти Речі Посполитої, яка закінчилася за Богдана Хмельницького. І хоча дії козацтва за Косинського ще не мали чітко поставленої мети соціального і національного визволення, однак початок будь-якого історичного процесу завжди привертає особливу увагу.
Разом з тим з'являється і природній інтерес до осіб, які стояли біля витоків процесу. До другої групи діячів козаччини - тих, хто відзначився особистими якостями - Косинського, на жаль, віднести не можемо. І це не його вина. Просто ми не маємо жодного прямого свідчення, яке б характеризувало Косинського як людину, його риси характеру, особливості поведінки. Документи, які стосуються Косинського, дають змогу, не відхиляючись від історичних фактів, реконструювати тільки останній період його життя, і то лише зовнішню канву, послідовність подій, що відбувалися. Між тим, попередня біографія Косинського, безумовно, була багатою на цікаві події. Шляхтич за походженням, який опинився на Січі в переломний момент її існування і вибився у визнані козацькі лідери повинен був мати сильний характер і відповідно себе зарекомендувати. А козацтво визнавало єдину рекомендацію - оплачену кров'ю і потом успішну службу серед січового товариства. Подробиці такої служби Косинського затаємничив час. Залишається робити тільки більш або менш обгрунтовані припущення. За їх межі дозволяє вийти художня фантазія письменника, але ніяк не раціональне мислення історика.
Змирившись з тим, що крізь призму подій несила побачити найцікавіше - живу людину, яка носила ім'я Криштоф Косинський - ми все ж маємо певні можливості для дослідження його попередньої біографії. Косинського як історичну особу виплекало козацтво. У тій анонімній масі "свавільних людей", "низовців", "черкас", яка вирувала на Запорожжі і виплескувалася на довколишні землі, десь з 1570-х років був присутній і К. Косинський. Саме козацька стихія винесла його на гребінь подій, які отримали назву "повстання Косинського". Тому історія розвою козацтва того часу була й історією невідомого нам життя Косинського.

Зупинитися на діяльності козацтва 1570 - 80-х років необхідно ще й тому, що для більшості наших сучасників воно являє собою статичний "шароварний" образ з народної самодіяльності. Уявлення про козака XVI і, скажімо, XVIII ст. нічим не відрізняються між собою. Насправді ж, то була на рідкість динамічна суспільна група, яка буквально з кожним десятиріччям змінювала своє обличчя. Особливо це стосується періоду розвитку козацтва від Дмитра Вишневецького до Криштофа Косинського. У цей час козацтво різко зросло чисельно і вийшло на міжнародну арену як самостійна військово-політична сила. Тоді ж уперше й з'явилася згадка про славний осередок козацтва - Запорозьку Січ, її офіційне визнання правлячими колами Речі Посполитої.

1578 рік. Місто Львів. Польський король Стефан Баторій в урочистій обстановці підписав документ про створення козацького реєстрового війська. З козацької сторони засвідчила свою вірність королю й Речі Посполитій делегація запорозької старшини на чолі з Андрієм Лиханським. Козаки були визнані не просто найманцями, яким влада зобов'язувалася платити за службу певну грошову суму. Власті фактично узаконювали створення нового юридичного стану. Для середньовічного суспільства, в якому станові (юридично-правові) перегородки мали величезне значення, це була подія унікальна, її значення належно оцінили тільки значно пізніше. Подібні спроби регламентування козацької діяльності робилися декілька разів і раніше. Зараз же Баторій пішов на це, щоб укотре спробувати прибрати козацтво до рук і отримати дешеве військо для ведення Московської війни. Однак це військо виявилося дешевим тільки у відношенні суми плачених йому грошей. Головним же здобутком козацтва у цій угоді було саме визнання його в якості окремого суспільного стану з відповідними правами і привілеями - особистої свободи, власних самоуправління й суду, права власності на землю та ін.

Але юридичне визнання козацтва відбувалось не на пустому місці й не з королівської ласки. Це був результат його оновлення в нових політико-правових умовах, після довгої і впертої боротьби за свої права. Стародавньою основою козацтва був споконвічний степовий слов'янський люд, який сторіччями жив в умовах прикордонної боротьби з степовими племенами. Тепер же, з середини XVI ст., у козацтво стала масово вливатись інша суспільна група - бояри-слуги. Це був нижній прошарок давнього єдиного військово-рицарського стану в Україні. Існували вони ще з давньокиївських часів. До XVI ст. литовські власті активно підтримували боярство, вбачаючи у ньому військову опору держави. Особливо заохочувалось їхнє поселення на кордонах держави. Цілими колоніями вони осаджувались навколо прикордонних замків, таких як Черкаси, Канів, Бар та ін. Багатші з бояр мали маєтки з феодальне залежними селянами і становили., разом з князями клас землевласників. Більшість