Якщо ж Косинський тоді ще не козакував, то можна досить впевнено твердити, що він потрапив до козацьких лав під час Московської війни Стефана Баторія. Тоді в козацтво влилось багато добровольців з дрібної шляхти. І уряд це всіляко заохочував. На стороні польського короля в 1579 - 1582 роках воювало проти Москви до чотирьох тисяч козаків. Вони діяли на всьому фронті бойовищ - від Путивля і Стародуба до Полоцька і Пскова. На українському прикордонні вони вели переважно дрібну партизанську війну, а на півночі входили до складу королівських військ. Баторій був задоволений тим, що енергія козацтва спрямовувалась у потрібному для Речі Посполитої руслі. Однак, надії короля на лояльність козацтва виявилися марними. Як тільки закінчилася Московська війна, козаки знову почали напади на турків і татар. Разом з козацькими загонами Косинський у 1583 році міг здобувати найбільшу турецьку фортецю в Молдавії і всьому Північному Причорномор'ї - Тягин (Бендери). Цей напад дістав розголос по всій Європі. В козаках почали вбачати реального союзника народів центральної Європи в боротьбі проти османської агресії. Інакше вів себе польський уряд, який дотримувався політики нейтралітету щодо Туреччини. Коли козаки повернулися з переможного походу, їх почали переслідувати, виловлювати по містах і селах. На вимогу турецького посланця тридцять спійманих козаків було страчено у Львові. Однак, такі репресії могли тільки роздратувати козацтво і воно зовсім перестало зважати на польський уряд. Адже їхня діяльність, при всьому авантюризмі й політичній невиваженості (особливо з точки зору польських політиків), мала об'єктивно зумовлений характер. Польський уряд не міг стримати майже щорічних нападів татар на українські землі. Тягар цієї виснажливої боротьби, пущеної державою на самоплив, лягав на плечі козацтва.

З посиленням козацтва у вісімдесятих роках XVI ст. мінялась стратегія і тактика дій. Воно могло вже вести не тільки дрібну партизанську війну, виконувати сторожову й розвідувальну службу і відбивати полон при відступі татар з України. Козаки все більше розгортали наступальну політику, спрямовану на знищення гнізд турецько-татарської агресії - міст-фортець Північного Причорномор'я. Вони намагалися також зупиняти походи татар на українські землі. Низове лицарство, звичайно, не могло стримати великі походи кримського царя (1), коли він збирав 40 - 60-тисячну орду. Але подібні походи відбувалися раз на декілька років. Дрібніші ж виправи кримських царків і мурз мали місце по декілька разів на рік. Подібні напади козаки відбивали все успішніше. Ця боротьба відбирала в козацтва найбільше сил і приносила найбільше користі. З кінця XVI ст. козаки немовби щитом прикрили від татарських нападів середнє Подніпров'я, яке внаслідок цього почало швидко заселятись і стало осередком козацької України.

Вразливим місцем для татар і зручним для козаків були дніпровські переправи. Саме на них запорожці почали зустрічати татарські орди й перетинати їм шлях в Україну. Таких випадків відомо чимало. Показово, що саме в одному з них уперше з'являється ім'я Косинського. 2 травня 1586 року кошовий отаман Богдан Микошинський у листі до іншого старшини - К. Підвисоцького - повідомляв про перебіг подій на дніпровських переправах: "прискакала сторожа з низу, з Тавані і городків, послана Криштофом, і дала знати, що цар кримський прийшов туди з усією силою і хотів переправитись", але внаслідок повені там була висока вода. А коли татари пішли до броду в іншому місці, то їх зустрів уже попереджений кошовий із запорожцями і в бою зупинив переправу ворога.

Криштоф (а всі дослідники впевнені, що мається на увазі Косинський), як ми бачимо, знаходився на відповідальній і небезпечній сторожовій службі. Керувати обороною переправ запорожці доручали найдосвідченішим козацьким старшинам, тобто таке достоїнство вже тоді визнавалося за Косинським. Після цієї події ім'я Косинського знову на довгі чотири роки зникає з сторінок документів. Однак, ми вже знаємо, що в бурхливій діяльності козацтва тих років був і його конкретний внесок.

А найбільший вибух козацької активності припав на 1587 рік. Козаки взяли турецькі фортеці Очаків, Білгород, Тягин, спробували посадити на молдавський престол нового претендента, здійснили морський похід на Козлів (Євпаторію). У серпні 1589 року козаки завдали великих втрат татарській орді на річці Кам'янці на Поділлі після нападу татар на Волинь і Галичину. Вночі козаки напали на кіш одного з татарських царків, знищили всіх татар і визволили біля трьох тисяч бранців. Інші татари прийшли на допомогу до своїх, але "козаки, як могли наспіх з тих трупів татарських... шанці (окопи) собі починивши... стали до них стріляти" і відбили атаку. Цей епізод красномовно свідчить про жорстокість часу, який розглядаємо. Не задовольняючись обороною, козаки восени 1589 року знову ходили на Тягин і Очаків. До якої з названих подій доклав руку Косинський - невідомо. Але те, що низове товариство невдовзі визнало його своїм гетьманом свідчить, що в подіях 1587 - 1589 років він мав бути одним з головних проводирів.

Старшинська служба - гетьманами, отаманами і полковниками - в козацькому війську була шанованою і впливовою, але й дуже непевною. Тому знаємо в тих роках лише декілька осіб, які втримувалися в козацькій верхівці досить довго. Це уже названі Микошинський і Підвисоцький, які в перших козацьких повстаннях намагалися триматись осторонь соціальних рухів, але