Розвиток подій в Україні сполошив нарешті й польський Уряд. 16 січня 1592 року король Сигізмунд III видав розпорядження про необхідність покари повстанців. У листі вказувалося: "дійшло до вух наших, що в українських воєводствах: Волинському, Київському і Браславському... (чиняться) нечувані шкоди, кривди, грабунки і морди як в містах і містечках, так і у селах від людей деяких свавільних, які ні на право посполите, ні на зверхність нашу ніц ся не оглядають". Серед найнебезпечніших дій козацтва, крім "знищення пожитків наших" і нападів на турків і татар, було відмічене й те, що вони "підданих наших приваблюють". Небезпеку союзу козацтва з "підданими" - міщанами і селянами - прекрасно розуміли всі. Справді-бо, з початком активних дій козацтва на волості почав розгортатися процес різкого збільшення втеч і приєднання до козаків селян і міщан. Для майбутнього посилення козацтва це мало вирішальне значення.
У листі-наказі до місцевих урядовців король також накреслював ряд заходів по приборканню повстанців - усі місцеві урядовці повинні шукати й карати людей "свавільних, нам у праві непослушних" і складати чорні списки всіх відсутніх дома господарів. Однак, без реальної підтримки військовою силою подібні розпорядження залишалися фікцією. Більш серйозним заходом уряду уявлялося призначення спеціальної комісії для розслідування дій козацтва. До неї увійшли представники української влади, які добре знали козацтво - снятинський староста Микола Язловецький, черкаський - Олександр Вишневецький, брацлавський - Якуб Струсь, барський Станіслав Гульський. Голова комісії Язловецький вважався офіційним патроном реєстрового козацтва. Ці комісари справді добре знали вдачу козаків і тому для розмови з ними зібрали власні військові загони.

На початку березня 1592 року комісари прибули до Фастова, звідки почали вести переговори з козаками, які засіли в Трипіллі. Декілька разів вони вимагали від повстанців припинити будь-які дії, видати Косинського, визнати розпорядження властей і розійтися по домівках. 10 березня Язловецький писав до козаків: "Панам молодцям Запорозьким, що в Трипіллі... Панове Молодці! Хоч ви, незважаючи на моє писання, вже показали себе непослушними і Королеві, пану моєму, і мені самому, забувши про свою присягу і обов'язки щодо свого природженого пана, але я розумію, що ви то вчинили через Косинського, зрадника Короля і Речі Посполитої, і думаю, що за одного лотра всі не схочете терпіти. Тому посилаю до вас ще цей лист, наказуючи вам від імені Короля, аби ви того лотра видали, а самі волі королівській не противились, бо тут ви народились і важко б вам було обійтися без Польщі, котрої вам би вже не знати. Інакше замість того, що я з вами мав служити Королеві і кров поганську розливати, - коли ви зараз не ув'язните того лотра і не вишлете послів до мене, то я за поміччю Божою з людьми королівськими буду мститися над вами".

Як бачимо, козакам пропонувався досить зручний вихід - перекласти всю вину на Косинського і тим самим виправдати себе. Але вони на це не пристали. Королівські комісари, які підступили до Трипілля, побачили досить значні сили козаків і зрозуміли, що не зможуть розправитися з ними. Нові переговори привели до формальної угоди - козаки обіцяли, що не будуть бунтувати і знімуть Косинського з гетьманування, не видаючи його. З тим комісари й відбули, фактично нічого не добившись.

На позицію польських урядовців, можливо, вплинула не тільки слабкість їхніх сил, але й позиція впливових польських діячів - канцлера і великого гетьмана коронного Яна Замойського і гетьмана польного коронного Станіслава Жолкєвського. Останні вважали, що козацькі виступи е лише міжусобною боротьбою козаків проти князів Острозьких і тому це лише приватна справа Острозьких. Польські керівники були навіть раді, що козаки потрусять ненависного їм українського магната. Недалекоглядність такої політики панівних кіл Речі Посполитої стала зрозумілою значно пізніше. Так, польський хроніст І. Бєльський писав, що "не треба було легко тих речей важити, бо звичайно з таких малих початків великі речі стаються".
Зрозумівши слабкість властей, козаки й не думали припиняти своїх дій. Косинського з гетьманування вони не зняли. А, можливо, і зняли, а потім обрали знову. Подібного роду дипломатичні хитрощі використовувалися не раз. На Київщині козаки продовжували вести себе як дома. Повстанці неодноразово приходили до столиці воєводства - відпочивали там, забирали з замку "гармати, котрі ліпші, порох і всю стрільбу". Встановлення їхнього панування відбувалося в цілому мирним шляхом. Тільки в Переяславі сталася велика сутичка з місцевою шляхтою. Козаки взяли місто приступом, вбили підстаросту і багатьох шляхтичів. Загалом, повстання Косинського відзначалося досить м'яким відношенням між противниками. Цим воно відрізнялося від наступних козацьких рухів в Україні, коли міра озлобленості зросла, а разом з нею безмірно помножилася і міра жорстокості з обох боків.
У діях козацтва простежувалося бажання взяти за живе насамперед князів Острозьких. Міста, які займали козаки, в більшості випадків