з готовністю відгукнулася на цю пропозицію, але, чи вилилось це тоді в якісь конкретні форми співробітництва, нам невідомо. Подібне посольство спорядили низовці й до австрійського цісаря. Знаючи про початок австро-турецької війни, вони, очевидно, розраховували на зацікавленість у їхніх послугах цісарського двору. Про це посольство маємо згадку в повідомленні цісаря Рудольфа II московському уряду в першій половині 1593 року: "...козаки низовські били чолом, які в понизов'ї перебувають, і хочуть йти в Угорську землю і служити проти Турського". Однак у Празі, резиденції імператора, вони цього разу не отримали ніяких конкретних пропозицій. Обережний австрійський уряд вирішив спочатку з'ясувати правове становище козацтва. Однак, незважаючи на відсутність конкретного результату, посольство козаків в Австрію можна вважати також вдалим, оскільки звідтоді покладено початок контактів козаків з австрійським урядом, що дало плідні результати в 1594 - 1595 роках. Із названих козаками можливих роботодавців безплідними виявилися тільки їхні плани щодо шведського короля. І то з причини смерті останнього. А новим королем Швеції став польський король Сигізмунд III Ваза, тобто відбулася персональна унія Речі Посполитої і Швеції.
Царська грамота згадує декілька представників козацької старшини Яковицького, Бистрицького, Саська, Кизима, Осовського, Солмського і Федорова. Це дає нам уявлення про оточення Косинського, що важливо з огляду на непевність появи самого Косинського серед козацтва. Троє з названих старшин відомі з інших документів. Сасько (Сашко Федорович) - одна з найпомітніших постатей із старшин тих років, був, зокрема, послом запорожців до австрійського цісаря, а в 1593 році - полковником війська запорозького. Інший старшина - Яків Осовський - відомий як козацький отаман з 1590 року. Третій старшина - Матвій Федоров, за походженням, очевидно, московит, також був запорозьким отаманом, який ще в 1588 - 1589 роках діяв у басейні річки Донець. Тобто, ми бачимо, що Косинського оточувала і підтримувала заслужена козацька верхівка.
Поширення повстанських сил на Волинь привело до різкого загострення соціальної боротьби. Адже волинські землі були давнім осередком феодального землеволодіння. Тут знаходилась найчисленніша в Україні шляхта, тут же ширилися родові гнізда більшості українських магнатів, у тому числі Острозьких. Тепер, коли біда стояла на порозі, волинська шляхта почала вимагати від властей рішучих заходів і готуватися до боротьби з козацтвом.
Переломним в організаційному відношенні став січень 1593 року. На своїх сеймиках у Луцьку і Володимирі-Волинському шляхтичі оголосили "посполите рушення" (загальне шляхетське ополчення) проти козаків. Настрій шляхти зрозумілий, адже козаки, "звичаєм неприятельським немало замків, міст і сіл українних повоювавши, зголдовавши маєтність братів наших - шляхтичів оних країв і деяких самих осіб в неволю до в'язниці побравши, тепер з немалим військом з арматою способом неприятельським юж до воєводства Волинського притягнули, умисливши і далі панства Короля Його Милості пустошити і плюндрувати".
16 січня 1593 року король Сигізмунд III також видав наказ про скликання шляхетського рушення трьох українських воєводств - Волинського, Київського і Брацлавського. Польський сейм у своїй постанові вказав, що "сваволя козаків чим далі, тим більше шкодить Речі Посполитій, через це сейм 1593 року постановляє назвати козаків ворогами Вітчизни. Гетьманові війська нашого доручаємо тих свавільників знищити". Щоправда, королівське військо так і не вибралося на Волинь.
Під загрозою великих збитків і під тиском шляхти нарешті почав активно готуватися до боротьби і К. Острозький. Наприкінці січня 1593 року під його прапори до Старокостянтинова зібрались шляхтичі-ополченці українських воєводств. Януш Острозький привів добровольців з Галичини і Польщі, а також угорських найманців. Косинський, який стояв в Острополі, дізнавшись про початок походу на козаків, відійшов до містечка П'ятка. Там він вирішив дати бій противнику. Під містом спорудився козацький табір. Однак, свою злу справу зробила зима. Козаки не любили воювати взимку, бо цей сезон був непридатним для їхньої тактики, у якій велика роль відводилась засідкам і земляним укріпленням. Ось і тут козаки не змогли окопатися - вирити навколо табору рів та шанці, що різко послабило їхню обороноздатність.
За декілька днів приспіли війська Острозького. Точні сили противників, які зійшлися під П'яткою, нам невідомі. За приблизними підрахунками в Косинського могло бути три-п'ять тисяч чоловік, а в Острозького - також біля п'яти тисяч. Окремі дрібні сутички між обома сторонами закінчувалися на користь козаків. Але все мала вирішити велика битва. Вона відбулася на другий день. Попервах козаки успішно відбивали наступ шляхти. Та, відчувши перевагу, вони покинули оборонні рубежі, почали наступ у відкритому полі... Але коли з глибини оборони на них з відбірною найманою кіннотою ударив Януш Острозький, ряди козацтва були розірвані й зім'яті. Козаки кинулися тікати - частина до міста, а частина до табору. На плечах відступаючих противник удерся в табір, почав нищити беззахисних у цій ситуації піших козаків. Треба сказати, що це рідкісний у козацькій історії випадок, коли козацький табір не вистояв у бою. Косинський із частиною свого війська відступив все ж організовано й закрився у містечку.
Отже, перемога була за Острозьким. Козаки втратили декілька сот чоловік убитими, мали сотні поранених і були обложені у П'ятці з усіх сторін. Переможцям дісталося двадцять шість гармат, козацькі військові клейноди. Однак, козацьке військо все ж не зазнало розгрому, адже переможці не мали сил для штурму. У цій ситуації Косинський вирішив просити миру. Козацькі посли звернулися до князя Вишневецького з проханням бути посередником у переговорах з Острозьким. Переговори точилися довго - біля тижня.